Сторінка
3

Розвідувальні служби в системі демократичного цивільного контролю

Спецслужби поділяють на служби безпеки та служби зовнішньої розвідки.

Служби безпеки працюють з інформацією, що стосується внутрішньої безпеки держави, відповідають за захист держави, її території і суспільства від іноземного втручання: підривної діяльності, шпигування, актів політичного насилля [4].

Служби зовнішньої розвідкипрацюють у сфері зовнішньої безпеки та попередження. Тому їх цікавить інформація про закордонні уряди, організації, недержавні формування, які є реальною або потенційною небезпекою для держави та її інтересів за кордоном. Інформація, що збирається службами зовнішньої розвідки, служить справі поширення та безпеки національних інтересів, включаючи політичні, економічні, воєнні, наукові і суспільні інтереси.

Завдання й мета цих спецслужб відмінні. Різні також природа і ступінь небезпек у їхній діяльності. Контроль і міра відповідальності відображають ці відмінності. Оскільки служби внутрішньої розвідки збирають інформацію всередині держави, що потенційно може зачіпати інтереси своїх співгромадян, їхні функції потребують суворого контролю, що є гарантією неможливості переважання інтересів служб внутрішньої безпеки над правами окремих громадян.

Спецслужби мають три основні завдання: збір інформації, аналіз і контррозвідка, які притаманні усьому розвідувальному процесу. Таємні операції (акції) — невійськовий спосіб досягнення цілей, які дипломатія не в змозі здійснити самостійно, — є завданнями, які служби зовнішньої розвідки виконують рідко, але їх дедалі частіше згадують як необхідну частину роботи спецслужб у сучасних демократичних державах [5]. Мета їх — вплив на політичну, воєнну і економічну ситуацію в інших державах, де політика урядів суперечлива і не підтримується суспільством. Недоліком проведення таємних операцій (акцій) є те, що вони часом створюють більше проблем, ніж розв’язують. Розкриття і наступні наслідки ретельно обмірковують, і там, де політичне значення цінують понад усе, секретну операцію ініціюють лише за ситуації прямої загрози державі і за умови, якщо потенційні негативні результати не переважають прогнозованої вигоди.

Збір і аналіз інформації, основні заходи, що їх здійснюють спецслужби, пов’язують з вимогами осіб, які приймають рішення, а також з користю від результатів розвідки. Допомагає в цьому концепція розвідувального циклу — процесу, під час якого інформацію здобувають, трансформують у відомості та передають розробникам стратегії для прийняття рішень. Зазвичай розвідувальний цикл складається з п’яти етапів: планування, збір інформації, опрацювання отриманої інформації, підготовка звітів та їх аналіз і поширення.

Планування означає управління всім розвідувальним процесом — від визначення потреби в даних до доставки результатів замовнику. Цей процес здійснюється згідно з запитами або вимогами замовника.

Збір інформації передбачає накопичення неопрацьованої інформації, з якої буде отримано остаточні розвіддані.

Опрацювання інформації — надання великій кількості інформації, що надійшла до системи, форми, найпридатнішої для отримання розвідданих за допомогою перекладу та розшифрування. Опрацювання — це також сортування за предметом, використання даних та переведення їх на відповідні носії інформації.

Підготовка звітів та їх аналіз — перетворення основної інформації на кінцеві розвіддані. Якісний аналіз залежить від наявності високопрофесійних спеціалістів, спроможних дати оцінку подіям та умовам, аналізувати загальнодоступну інформацію та дані, отримані таємними каналами.

Поширення інформації — заключний етап циклу, до якого належить передача розвідданих замовникові. Інформація має відповідати таким вимогам: суттєвість, вчасність, точність, широта, бездоганність, що передбачає відсутність політичного підґрунтя (дезінформації, пропаганди, обману). Поширення інформації є найскладнішою складовою розвідувального циклу. Розкриття даних навіть для використання їх урядом створює складнощі через таємність методів та джерел їх отримання.

Звісно, наведена модель розвідувального циклу є дуже спрощеною, але вона дає уяву про проблеми отримання розвідданих та їх поширення.

Демократичні держави зазвичай розділяють внутрішню і зовнішню безпеку, що, в свою чергу, виокремлює служби внутрішньої і зовнішньої розвідки. Це розмежування цілком виправдане такими причинами: розбіжність інформації, яку отримують служби внутрішньої і зовнішньої розвідки; невідповідність законів і правил проведення розвідувальних операцій за кордоном і на своїй території; істотна відмінність завдань, що стоять перед службами внутрішньої і зовнішньої розвідки.

Завдання служб внутрішньої розвідки різних держав відмінні. Але передусім усі вони мусять підтримувати правоохоронні органи, зокрема, міліцію (поліцію), митну і прикордонну служби та інші урядові структури. Допомагає у цьому збір та аналіз інформації з метою попередження й розкриття таємно організованої діяльності, такої як:

· шпигунство (зокрема економічне);

· саботаж та підривна діяльність;

· тероризм;

· політичний, етнічний та расовий екстремізм;

· організована злочинність;

· виробництво та розповсюдження наркотиків;

· виготовлення фальшивих грошей та відмивання грошей;

· розповсюдження зброї масового ураження;

· незаконна торгівля зброєю;

· нелегальна імміграція;

· усі види контрабанди;

· активне радіоелектронне приглушення, хакерство, розповсюдження дитячої порнографії тощо.

У виконанні своїх завдань служба внутрішньої розвідки використовує відповідні специфічні засоби добування інформації:

· цілеспрямоване прослуховування розмов;

· пасивний перехват (прослуховування) інформації, що передбачає таємний контроль за розмовами об’єктів нагляду;

· упровадження агентів в організації, які перебувають під наглядом;

· нагляд.

Головна мета служб зовнішньої розвідки — збір інформації за кордоном, її аналіз та оцінка з точки зору значущості для попередження загрози безпеці держави, а завдання служб зовнішньої розвідки країн визначаються з огляду на реалії дійсності та устремління держави. Та є й завдання, схожі для всіх служб зовнішньої розвідки:

· підтримка державної системи безпеки і зовнішньої політики була і є пріоритетним напрямом роботи;

· інформаційна війна. Служба зовнішньої розвідки відіграє значну роль у переважанні, а інколи й домінуванні країни в інформаційній війні. Дії із захисту державних і приватних комп’ютерних мереж, збір інформації про можливу загрозу інформаційної війни з боку інших держав вважають необхідним підгрунтям для створення ефективної системи захисту найзначніших об’єктів державної інфраструктури. Цей вид діяльності розвідувальних служб порушує багато моральних і правових питань. Так, постає проблема розмежування міжнародних і внутрішньодержавних проникнень до інформаційної системи, що ускладнює розподіл завдань обох служб розвідки та вибір відповідних законів, які діятимуть у певній ситуації;