Сторінка
1

Військовослужбовці та стосунки між ними

Стосунки між військовослужбовцями ґрунтуються на взаємній повазі. Усі військовослужбовці під час зус­трічі (обгону) вітають один одного, дотримуючись пра­вил, визначених статутом. З питань служби звертаються один до одного на «ви».

Начальники і старші, звертаючись із питань служби до підлеглих і молодших, називають їх за військовим званням і прізвищем або тільки за званням, додаючи в останньому випадку перед званням слово «товариш» або «пан». Наприклад: «Рядовий Коваленко» або «Пане ря­довий»; «Сержант Шевчук» або «Товаришу сержант»; «Прапорщик Іваненко» або «Пане прапорщик»; «Лейте­нант Петренко» або «Пане (товаришу) лейтенант».

У вільний від служби час військовослужбовці можуть звертатись один до одного на ім'я, а до начальників і стар­ших — на ім'я та по батькові.

Військовослужбовці мають постійно бути зразком високої культури, скромності і витримки, берегти вій­ськову честь, захищати свою й поважати чужу гідність, пам'ятати, що за їхньою поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.

Військовослужбовці повинні бути ввічливими у став­ленні до цивільного населення, виявляти особливу ува­гу до літніх осіб, жінок і дітей, поступатися місцем у гро­мадському транспорті, захищати честь і гідність грома­дян, сприяти дотриманню громадського порядку, нада­вати допомогу постраждалим під час нещасних випад­ків, стихійного лиха.

У громадських місцях, у міському транспорті та приміських поїздах військовослужбовець мусить запро­понувати начальникові '(старшому) своє місце, якщо не­має вільних місць.

Коли під час зустрічі немає можливості вільно роз­минутися з начальником (старшим), підлеглий (молод­ший) повинен зійти з дороги і, вітаючи, пропустити йо­го. В разі потреби обігнати начальника (старшого) вій­ськовослужбовець просить у нього дозволу на це.

Правила військової ввічливості, поведінки і військового привітання обов'язкові також для прапорщиків, мічманів, офіцерів, генералів та адміралів, які перебувають у запасі й у відставці, якщо вони носять військову форму.

Звертаючись один до одного поза строєм, а також віддаючи чи вислуховуючи наказ, військовослужбовці мають стати у стройове положення «струнко», піднести руку до головного убору (в разі його наявності) й опус­тити її. Віддаючи або вислуховуючи рапорт, військово­службовець опускає руку від головного убору після закінчення рапорту.

Військовослужбовець завжди, за всіх умов зверта­ється до командира згідно з вимогами статуту. Це сто­сується і таких, наприклад, випадків, коли солдат слу­жить під командою земляка, товариша по цивільній ро­боті або навіть родича.

ПОРЯДОК ВІДДАННЯ І ВИКОНАННЯ НАКАЗІВ

Начальники мають право віддавати підлеглим нака­зи і повинні перевіряти їх виконання. Підлеглі повинні виконувати накази начальників (командирів).

Накази віддаються, як правило, в порядку підлег­лості. В разі крайньої потреби старший начальник мо­же віддати наказ підлеглому, минаючи його безпо­середнього начальника, про що повідомляє безпосе­реднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому началь­никові.

Вислухавши наказ, військовослужбовець відповідає «Так» і виконує його. Про виконання наказу військово­службовець зобов'язаний доповісти начальникові, який віддав наказ, і своєму безпосередньому начальникові. Наказ має бути сформульований виразно, чітко, щоб не допустити його подвійного тлумачення і не викликати сумнівів у підлеглого щодо його змісту.

Начальник (командир), який віддав наказ, повинен забезпечити його виконання. Він несе відповідальність за наслідки та відповідність наказу чинному законодав­ству, а також за невжиття заходів щодо його виконання. Якщо військовослужбовець, котрий виконує наказ, одержав від іншого начальника, старшого за службо­вим становищем чи військовим званням, новий наказ, який стає перешкодою для виконання попереднього, він доповідає про це начальникові, який віддав другий наказ, і за його згоди виконує останній. Начальник, який віддав новий наказ, повідомляє про це того начальника, що віддав попередній наказ.

ЗВЕРНЕННЯ ДО НАЧАЛЬНИКІВ І СТАРШИХ

Військовослужбовці, підлеглі й молодші, звертаю­чись у службових справах до начальників і старших, на­зивають їх за військовим званням, додаючи перед зван­ням слово «товариш» або «пан». Наприклад: «Товаришу (пане) сержант», «Товаришу (пане) прапорщик», «Това­ришу (пане) капітан».

Коли хочуть звернутися до іншого .військовослуж­бовця в присутності командира (начальника) чи старшо­го, просять на це дозволу командира (начальника) чи старшого. Наприклад: «Товаришу майор. Дозвольте звернутися до лейтенанта Коваленка».

Зі службових та особистих питань військовослужбо­вець звертається до свого безпосереднього командира, а в разі необхідності — до вищого начальника.

ВІЙСЬКОВА ВВІЧЛИВІСТЬ

Військова ввічливість — це постійний зразок високої культури, скромності й витримки, це збере­ження військової честі, це обов'язкове військове при­вітання, як один із видів військового ритуалу. Військову честь зобов'язані віддавати один одному всі військовослуж­бовці, в тому числі й рівні за військовим званням. Військову честь (привітання) віддають при зустрічі і при обгоні. Першим віддають військову честь підлеглі і мо­лодші за військовим званням.

Військовослужбовці зобов'язані віддавати військову честь могилі Невідомого Солдата, бойовим прапорам вій­ськових частин, військово-морському прапору під час прибуття на військовий корабель і в разі відбуття з ньо­го, похоронним процесіям, що супроводжуються війсь­ковими. Коли виконується Державний гімн України, військовослужбовці приймають положення «струнко» і прикладають руку до головного убору.

Перейти на сторінку номер:
 1  2 


Інші реферати на тему «Військова справа, ДПЮ»: