Сторінка
1

Кмин звичайний (Carum carvi L.)

Кмин звичайний — дворічна рослина з родини зонтикових. У дико­му стані росте майже по всій території колишнього СРСР. Поширений • по лісових галявинах, узліссях, на луках та по балках. Цю рослину ку­льтивують для ефірної олії.

Рослина має пряме, гладеньке, порожнисте стебло до 80 см заввиш­ки. Листки трійчастопірчасті, лінійно-ланцетовидні. Квітки білі, на дов­гих квітконіжках, у складних зонтиках, як у кропу Плід сплюснутий, коричневого кольору Смак кмину пряний, плід запашний Цвіте у червні-липні.

Для виготовлення ліків використовують плоди (насіння) кмину, траву й кореневища. Плоди містять 3—7 % ефірної олії, до складу якої входить 50—65% карвону, 35—55 % лимонену, крім цього, спирти (карвакрол, дигідрокарвсол, нео- та ізогідрокарвсол, дигідропінол) й -ацетальдегід. Після перегонки із водяним паром ефірної олії з насіння можна одержати 14—22 % жирної олії, яка містить до 16 % густої ре­човини — замінника масла какао. Плоди кмину мають також флавоно­їди кверцетин і кемпферол, а трава — ще й ізорамнетин.

Водні та масляні екстракти з насіння, як і всі рослинні гіркоти, ма­ють властивість збуджувати апетит, підвищувати секреторну й моторну функцію шлунка, дещо збільшують жовчовиділення. Одначе основною фармакологічною здатністю насіння рослини вважають спазмолітичну дію на гладенькі м'язи органів травної системи та властивість гальмува­ти ферментативні процеси при патології цієї системи.

Плоди кмину мають також діуретичну й лактогенну дію, сприяють виділенню слизу та харкотиння.

Галенові препарати кмину застосовують під час спастичних станів і порушень функції кишок (диспепсії різної етіології, ентерити, коліти з метеоризмом, закрепи) Особливо широко їх використовують для ліку­вання дітей та хворих похилого віку.

Найчастіше плоди кмину призначають у комбінації з іншими лікарськими рослинами. Так, ці плоди входять до складу багатьох лікарських зборів: шлункового, вітрогінного, апетитного, послаблюваль-ного і седативного.

При дитячих хворобах, які супроводжуються здуттям живота в ди­тини, беруть 1 столову ложку цього насіння, варять його в 1 склянці окропу протягом 5—10 хв, підсолоджують цукром і дають дитині пити по 1 чайній ложечці 5—6 разів на день.

Од метеоризму в дорослих кмин краще діє, коли його насіння (2 столові ложки) змішати з насінням кропу (1 чайна ложка), додати стільки ж дрібно порізаних листків деревію та 1 столову ложку вівса, заварити все це 2 склянками окропу, настояти протягом Ю^хв і вживати по 2 столові ложки через кожні 2 год.

Добрим засобом од хронічного метеоризму вважають відвар із суміші таких рослин: насіння кмину — 2 столові ложки, насіння кро­пу — 1 столова ложка, листків деревію — 2 столові ложки, дрібно по­різаної вівсяної соломи — 3 столові ложки, кореня аїру — 1 столова ложка, подрібненого кореня валеріани — 1 столова ложка. Три столові ложки цієї суміші (кожна з горою) заливають 3 склянками сирої води, кип'ятять 15 хв і п'ють по 1 склянці тричі щодня (М. А. Носаль).

В науковій медицині використовують як відхаркувальний, пронос­ний і вітрогінний засіб олію з кмину. Для відхаркування її п'ють по 1 — З краплі на чарку води тричі на день або вживають кминний спирт по 1 чайній ложці 3—4 рази щодня. Кмин входить до складу деяких відхаркувальних препаратів (пектусин), а його насіння — до складу вітрогінного, шлункового та заспокійливого чаїв.

Кмин — дуже поширена в нашій країні харчова пряно-ароматична рослина. Здавна знали і любили його в народі й широко застосовували насіння кмину—для випікання хліба, особливо житнього, виготовлен­ня булочок та млинців, для приготування супів і сиру. Навіть картопля в лушпинні («мундирах»), відварена з насінням кмину, має особливий аромат і смак. Додають це насіння під час квашення капусти та засолю­вання огірків, помідорів і вживають у виробництві лікерів. Літнього ча­су молоду рослину у свіжому вигляді можна використовувати в салатах, взимку — у вигляді порошку, корені — як прянощі.

Салат із кмину з капустою. 20—ЗО г молодих пагінців і листків кми­ну, 150 г квашеної капусти, 15 г соняшникової олії. Вимитим і дрібно посіченим кмином посипають підготовлену капусту, заправляють її олією.

Порошок кмину з кропом. Висушене насіння кмину змішують по­рівну із сухою зеленню кропу, подрібнюють за допомогою кавомолки й використовують для заправки м'ясних та овочевих супів.

Супова заправка з кореневищ кмину. Промиті кореневища кмину подрібнюють за допомогою м'ясорубки, кладуть у суп за 5—10 хв до го­товності.

Дуже смачний сир із листками кмину, як солений, так і солодкий: дрібно посічені листки змішують із сиром, додають соняшникової олії й солі або сметани й цукру.

Жінкам, що годують дітей грудним молоком, для збільшення його кількості рекомендують їсти хліб, випечений із кмином, та пити сметану, в якій варився кмин. Спосіб приготування: 1 столова -ложка насіння кмину на 1 склянку сметани, кип'ятити на слабкому вогні 3 хв.

Кминове насіння корисне при судомах, невралгії та хворобах сечо­статевих органів, оскільки воно діє заспокійливо. Його вживають як дієтичний засіб, додаючи як приправу до супу або іншої страви, до хлі­ба й булочок під час випікання.

Нагідки лікарські (Calendula officinalis L.)

Здебільшого ця однорічна рослина вирощується як декоративна. Належить до родини складноцвітих. З лікувальною метою використову­ють квітки, які зривають із пелюстками і сушать у затінку Цвіте рослина з липня до кінця вересня.

Стебло рослини прямостояче, заввишки ЗО—60 см, гіллясте до са­мої основи, покрите залозистими волосками. Листки видовжені. Квітки жовті або оранжеві, на довгих ніжках, зібрані на верхівках стебел у кошикуваті суцвіття. Ці кошики великі, з плоскими квітколожами і зелени­ми обгортками. Обгортка складається з 1—2 рядів зелених продовгува­то-ланцетоподібних, на верхівці загострених листочків. Крайові квітки язичкові, серединні — трубчасті, двостатеві, але безплідні і продукують тільки пилок. Плоди—сім'янки, розташовані в 2—3 ряди; зовнішні — серповидні або перснеподібні, великі, середні — більш мілкі, гачкуватої форми.

В медицині використовують висушені квіткові кошики, які заго­товляють в період горизонтального розміщення язичкових квіток. Коши­ки обривають біля самої основи квітконосної ніжки. Зібрану сировину швидко сушать на відкритому повітрі (у тіні), в добре провітрюваному приміщенні або в спеціальних сушарнях при температурі, не вищій від 45 °С, і посиленій вентиляції.

Квіткові кошики містять близько 3,5 % флавоноїдів (гетерозид ізо-рамнетину), флавохром, флавоксантин, близько 3 % каротиноїдів (ка­ротин, лікопін, віолоксантин, цитраксантин, рубіксантин). Особливо ба­гаті на каротиноїди яскраво забарвлені сорти нагідок. З квіток виділені також вуглеводи парафінового ряду і 2 ситостерини, а в суцвіттях нагідок є аскорбінова кислота, смоли, "До 4 % слизистих речовин, біля 8 % органічних кислот (яблучна, пентадецилова, саліцилова), незначна кількість ефірної олії.