Сторінка
3

Оцінка кредитоспроможності позичальника як основний напрямок управління кредитними ризиками комерційного банку

Кожний банк для себе самостійно може обрати систему показників, за якими оцінюватиме позичальника, але загальний механізм визначення фінансових показників діяльності суб`єкта господарювання повинен дотримуватися.

Як уже відмічалося, залежно від кількості набраних балів позичальника відносять до одного з п`яти (або трьох) класів.

Так, наприклад, позичальники АКБ „Промінвестбанк”, що належать до першого класу („А”), як правило, мають пільги при кредитуванні. Перш за все це пріоритетне становище організації відносно виділення кредитних ресурсів, а також можливість вибору найбільш ефективної форми кредитування для даного позичальника на основі чинного положення НБУ „Про кредитування” – бланкового кредиту, кредитної лінії або кредитування з використанням єдиного рахунка (контокорента). Варто на практиці використовувати і традиційні форми пільг – заниження відсоткової ставки за кредит, скорочення звітності, яку надають до банку. Окрім того, для таких організацій може бути зменшено кількість перевірок цільового використання кредиту.

Загалом процес визначення кредитоспроможності позичальника у значній мірі, на нашу думку, є творчим, а не механічним. Для досягнення позитивного результату кредитний працівник повинен пам`ятати про головну мету процесу оцінки кредитоспроможності позичальника – оцінка кредитного ризику і виявлення джерел повернення основної суми боргу і відсотків за використання кредиту, а не аналіз фінансового стану клієнта як такого.

Зрозуміло, що в сучасних умовах діяльності комерційні банки повинні зосереджувати основну увагу на оцінці ймовірності кредитних ризиків за фінансовими показниками діяльності позичальників, адже для цього є всі можливості. Так, розроблені підходи до економіко-математичного моделювання стратегії кредитного ризику [9], які дозволяють оцінити ступінь ризику, проте за певних причин не під силу багатьом банківським установам.

У світовій банківській практиці та науковій літературі існує низка підходів до управління кредитним ризиком. Але, разом з тим, основна проблема полягає в тому, що наукові доробки потребують адаптації або модифікації, яка б враховувала особливості сучасного стану вітчизняної економіки. Так, зокрема, у світовій практиці аналізу кредитного ризику практично не враховується юридичний чинник, який є досить суттєвим для вітчизняних комерційних банків у сучасних умовах [8].

Для кількісної оцінки ступеня кредитного ризику західними банками широко використовуються класифікаційні моделі, найбільш відомими з яких є Z-модель Альтмана і модель нагляду за кредитами Чессера. Але ці моделі відповідають умовам розвинутої ринкової економіки. Для умов перехідної економіки України необхідно розробити адекватні моделі, які враховували б, зокрема, галузеві особливості позичальників та строки кредитування.

Проблеми вдосконалення управління кредитним ризиком пов’язані з розбудовою адекватних економіко-математичних методів і належать до інтенсивно опрацьовуваних, однак постійно змінювані умови господарювання вимагають корекції в підходах до вирішення цих питань і проблем, ставлять нові завдання.

Тож за таких обставин не варто залишати поза увагою і розробку нових підходів до вивчення людського фактора, який є однією з найсерйозніших перешкод. Співробітники банку, відповідальні за конкретний кредит, можуть не доповідати про тривожні сигнали, боячись піддатися критиці за те, що вони створили для банку складну ситуацію. Більше того, досвід показує, що дуже часто кредитні ризики, навіть після того, як вони були виявлені і призвели до проблемних кредитів, виявляються більш негативними, ніж гадали співробітники кредитного відділу. Таким чином, втрачається дорогоцінний час. Але ситуація може бути ще гіршою, якщо керівництво банку, знаючи про виникнення проблем, приховує їх і одночасно намагається компенсувати збитки за ними наданням нових ризикових кредитів.

На нашу думку, поряд із вищенаведеним (людським) фактором, який потрібно враховувати при управлінні кредитними ризиками, а також із системою оцінки кредитоспроможності позичальника за фінансовими показниками, варто відстежувати і нефінансові тривожні сигнали виникнення ризикових (проблемних) кредитів. Слід звернути увагу на такі нефінансові сигнали:

1) припинення контактів позичальника з працівниками банку, а також необґрунтовані затримки в одержанні від клієнта фінансової звітності, особливо тоді, коли кредитна угода містить умову, яка вимагає надання інформації протягом певного проміжку часу. Пояснення клієнтів про причини затримки уже є першими ознаками проблемності кредиту [1];

2) несприятливі зміни цін на акції клієнта, різкі зміни у планах його діяльності, очікувані радикальні зміни у складі керівництва компанії або несприятливі тенденції розвитку на ринку позичальника [2].

Висновки. Аналіз основних сучасних методичних підходівдо оцінки кредитоспроможності позичальника як одного з основних напрямків управління кредитними ризиками показав, що всі вони здебільшого спрямовані на вдосконалення та розширення системи фінансових характеристик та показників діяльності господарюючих суб'єктів, за якими оцінюється ймовірність виникнення ризикового кредиту.

Однак, незалежно від того, є ознаки появи кредитного ризику фінансовими чи нефінансовими, вони повинні насторожувати відповідні відділи банків. Чим раніше будуть вони виявлені, тим більше банк матиме часу для збору необхідної інформації і розробку стратегії врятування кредиту.

Враховуючи набутий досвід управління кредитними ризиками, кожному комерційному банку для досягнення успіху у вирішенні поставлених завдань варто впровадити ефективну, суттєву нову систему управління ризиками:

- розробити процедуру виявлення, моніторингу та контролю ризиків банківської діяльності;

- впроваджувати існуючі та розробляти самостійно моделі кількісної оцінки ризиків;

- проводити роботу, спрямовану на підготовку кваліфікованих спеціалістів з питань ризик-менеджменту.

Саме таке коло окреслених напрямків повинно стати предметом досліджень подальшого вдосконалення системи управління кредитними ризиками.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бубенко І. Управління кредитно-фінансової організації на прикладі КБ „Приватбанк” // Банківська справа. – 2000 р. - № 2.

2. Вітлінський В., Наконечний Я., Пернарівський О. Концепція стратегії кредитного ризику // Банківська справа. – 2000 р. - № 1.