Сторінка
2
4.Філософія.Вступ до філософії.
Філософія як теоретичний світогляд поряд із наукою, мистецтвом, мораллю, правом як формами суспільної свідомості – одне з найважливіших надбань людської культури.
Філософські ідеї школи завжди належать до певної епохи, країни. Це аксіома. Але частина ідей, проблем, думок зберігаються століттями і навіть тисячоліттями, і не знають просторових та часових меж. Серед багатьох причин філософської неперервності, її універсальності немалу роль відіграють внутрішня логіка розвитку філософських знань та національні традиції у формі постановки філософських проблем, підходів до їх вирішення.
Радикальні зміни у визначенні предмета філософії почались під впливом становлення дійсно наукового знання та соціальних процесів розвитку буржуазного суспільства. Наприкінці ХVI – поч. XVII ст. виникає експериментальне природознавство і починається процес відмежовування від філософії конкретних наук – спочатку механіки земних та небесних тіл, астрономії та математики. У визначенні предмета філософії виникає нова проблема – місце філософії в системі конкретних наук, співвідношення предметів конкретних наук та предмета філософії. В процесі розв’язання цієї проблеми виявились дві протилежні тенденції: одна – предмет, друга, згідно з якою предмет або включає свій суттєвий елемент натур-філософію – особливе філософське вчення про природу, або як метафізика – умоглядна, спекулятивна філософія.
Діалектичний метод у філософії, на противагу метафізиці визнає універсальний зв’язок усіх явищ природного, соціалістичного і духовного вимірювання дійсності та розвиток її.
У межах цілісної структури філософії основні функції філософії взаємопов’язані і взаємо детермінують одна одну.
Філософія, звичайно, - не конкретна наука, не сума наукових знань. Але наука, поряд із повсякденним знанням, художнім, народним і професійним мистецтвом, виходячи з правового, політичного, морального та іншого досвіду і знань – це джерело усієї філософської проблематики.
Суттєвою функцією філософії є пізнавальна. Теорія пізнання, гносеологія - розділ філософії в якому досліджуються проблеми джерела форм, можливостей, вірогідності та істинності пізнання.
5.Створення світу.
Ви, я знаю чули люди, що світ створений Богом. Чи могла людина створити світ ? Ні, існуючий світ створити не могла. Людина може робити різні речі – ящики, кошики та інше. Уявіть собі, що людину зачинили б в абсолютній кімнаті, але при цьому сказали б: „Ти зможеш вийти звідси тільки в тому випадку, коли зробиш ящик”. Що б тоді було? Чи вдалося б цій людині вийти із цієї кімнати? Ні, але коли б їй дали матеріал з чого робити , вона зробила б ящик. А Бог зробив світ із нічого. Бо сказав Він – і сталося. Робити що-небудь із нічого – означає „творити” або „споруджувати”. Ніхто не може що-небудь творити, окрім Бога. „Вірою ми зрозуміємо що всім словом Божим влаштовані.” „Ти створив усе”.
Нам відомо, що Бог творив світ шість днів. „І сказав Бог: „Хай станеться світло!” І сталося світло”. День перший. Другий день Бог сказав, і утворилася вода вгорі, ця вода називається хмарами. Потім він створив воду внизу. На третій день за словом Бога з’явилася суша з-під води. Вся вода зібралася в глибокі місця, утворені для цього Богом. На четвертий день Бог сказав і з’явилося сонце, місяць і зірки. Бог повелів сонцю сходити кожного ранку і заходити щовечора. Коли ми спимо, вночі темно, але за велінням Божим місяць і зорі світять вночі. На п’ятий день Бог почав творити живі істоти. Він сказав, і води наповнились рибою, на деревах і в повітрі з’явились птахи. На шостий день за словом Божим, з’явились на землі тварини: вівці, коні, корови і всякого роду звірі повиходили із землі. Тиждень, як нам відомо має сім днів. „На сьомий день Бог не творив нічого, Він спочив від усіх своїх справ у цей день”.
6. Походження людини. Антропогенез.
Антропогенез, як наука, є одним із основних розділів антропології. Першу гіпотезу про походження людини від мавп висунув Ж. Ламарк (1809). Творцем матеріалістичної теорії антропогенезу є Ч. Дарвін (1877), який на основі еволюційного вчення довів спорідненість антропоморфних мавп з людиною і висловив думку монофілотичне походження її від гіпотетичної викопної людиноподібної мавпи Старого світу.
В 70-90рр. ХІХ ст. Ф. Енгельс розробив трудову теорію антропогенезу в якій підкреслив, що умовою ставлення людини була суспільна праця (зокрема, виготовлення й застосування знарядь праці), взаємопов’язана з еволюцією руки та розвитком головного мозку. Суспільна праця привела й до розвитку суспільства та виникнення членоподібної мови, тісніше згуртувала людей у суспільство, що якісно відрізнялося від стада тварин. Завдяки трудовій діяльності люди почали активно впливати на природу. За сучасними даними, безпосередні предки людини могли виникнути в Африці та в південних районах Євразії. Більшість антропологів поділяє період антропогенезу на чотири стадії: безпосереднього антропоїдного предка людини (почалася 3-4 млн. років тому); архантропів(близько 1 млн. років тому); пал еоантропів(близько 300 тис. років тому); людей сучасного типу(близько 40–50тис. років тому).
Але значна спеціалізація щелеп і зубів багатьох австралопітеків та деталі рельєфу зліпків їхнього головного мозку не дають змоги віднести їх до безпосередніх предків людини. Антропошельська культура і ранньошельська культура та палеонтропи (ашельська культура і мустьєрська культура) перебували на початковій стадії первіснообщинного ладу і займалися колективним полюванням. Ряду рис кроманьйонців зберігся в людей різних епох, у окремих груп балтів і східних слов‘ян – навіть до середньовіччя. В неоантропів практично перестав діяти природний добір, як фактор формування ладу. Існують дві теорії переходу від палеоантропів до неоантропів: поліцентрична, за якою перехід мав місце в двох або кількох центрах Афроєро-сціат, зони де виникали відповідні раси неоантропів, і мають центричне (її додержується більшість рад. антропологів), за якою перехід від менш спеціалізованих неандертальців типу Скул, Табун(передня Азія), що мали ряд ознак сучасної людини і дальше розселення відбувалося в одній дуже широкій зоні.
Завантажити реферат