Сторінка
6

Соціальна норма

Відповідно бувають різними й об'єкти виховання (виховувані). Вони різняться за віком, статтю, національністю, соціальним станом, освітою, професією, фахом, індивідуальними схильностями, звичками тощо. І до таких особливостей різних груп людей суспільство прагне пристосувати свою систему виховання, її форми, методи, засоби. Але суспільство намагається охопити своїм ідеологічним, виховним впливом всі верстви населення.

Специфічною і разом з тим дуже важливою формою виховання є самовиховання особистості. Тут суб'єктом і об'єктом виховання виступає одна і та ж людина. У даному разі особистість свідомо прагне виробити певні людські, зокрема моральні, вольові і фізичні якості. Самовиховання, як правило, здійснюється паралельно з такими процесами як самоаналіз, самоспостереження, самооцінка, самоосвіта. Одне слово — разом з процесом самоудосконалення особистості.

Коли у ролі суб'єкта виховної діяльності виступає суспільство, то такий вид виховання називають суспільним. Суспільне виховання є абсолютно необхідним засобом у самозбереженні і розвитку людства, його цивілізації, матеріальної та духовної культури. Тому кожне суспільство створює і удосконалює свою систему виховання.

Система виховання включає в себе його цілі. Найбільш загальна, так би мовити, інтегративна мета виховної діяльності суспільства полягає у тому, щоб передати новому поколінню людей соціальний і духовний досвід, підготувати підростаюче покоління до продуктивної праці та інших видів суспільної діяльності.

По відношенню до особистості ця мета полягає у тому, щоб сформувати у неї соціальне значущі риси, про які говорилося на початку цього розділу. Таке формування здійснюється шляхом спадкового засвоєння особистістю минулого досвіду, наступного активного та свідомого виконання певних суспільних функцій у багатоманітних сферах виробництва, духовної культури, спілкування.

Якщо виховання ставить за мету формування позитивних соціальне значущих рис особистості, то воно є гуманістичним, прогресивно спрямованим. Гуманістичне виховання прагне сформувати таку людину, яка була б високорозвиненою у духовно-культурному та фізичному відношеннях.

Окрім загальної мети виховання, є й інші, більш вузькі, конкретні цілі, що ставляться як суспільством у цілому, так і соціальними групами та окремими індивідами. Всі ці цілі так чи інакше взаємодіють між собою.

Різні держави, соціальні групи та індивіди у залежності від своїх інтересів та конкретних життєвих обставин можуть у своїй виховній діяльності ставити як спільні для них, так і свої конкретні цілі. Створюється справжнє плетиво найрізноманітніших цілей виховання, що посилюють або взаємопослаблюють, взаємонейтралізують одна одну. І сумарна дія реалізації цих різнопланових цілей часто буває несподіваною. Адже впливи, яких індивід зазнає, наприклад, з боку держави, трудового колективу, сім'ї, компаньйона по відпочинку, можуть бути різновекторними, тобто здійснюватися у різних напрямках.

Система суспільного виховання включає у себе сукупність його взаємопов'язаних видів, які розрізняються за багатьма ознаками. Серед найважливіших — такі види діяльності людей: трудова, економічна, екологічна, правова, моральна, естетична, релігійна, фізична і інша діяльність і відповідно виховання. За іншими ознаками виділяються, наприклад, сімейне, шкільне, військове виховання. У даному разі за типом суб'єкта виховання.

Окремий вид виховання може бути, так би мовити, складовою багатьох інших видів виховної діяльності. Так, патріотичне виховання здійснюється, зокрема, через трудове, правове, моральне, естетичне, художнє й інші види виховання. Другий приклад. Формування у людини працелюбності здійснюється як у процесі трудового, так і у процесі морального, естетичного й інших видів виховання. Іронічна вимога "Бери лопату і виховуйся" образно вказує на недопустимість однобічного, вульгарного підходу до проблем трудового виховання. Формування сумлінного, творчого ставлення до праці здійснюється комплексно через всі види і засоби виховної діяльності суспільства, соціальної групи, школи, сім'ї, індивіда й інших її суб'єктів.

Різноманітні державні, приватні та громадські організації виконують ряд функцій, у тому числі і виховну. У їхній власності або розпорядженні можуть бути виробництво і розповсюдження газет, журналів, книг, реклами, а також радіостанції, телестудії, театри, кінотеатри, культурно-просвітницькі установи тощо. Доволі часто всі ці засоби впливу на людину використовуються для маніпулювання свідомістю і діями широких мас населення.

Реалізуючи свої інтереси і цілі, суб'єкти виховання з допомогою матеріальних, духовних та організаційних засобів впливу на людину діють на її свідомість, підсвідомість і почуття. Цим самим вони формують в особистості певний світогляд, знання, моральні, психічні та інші якості.

Виховний вплив на людину — більшою чи меншою мірою — справляють усі матеріальні і духовні процеси, що відбуваються у житті.

Такий вплив здійснює, зокрема, навчання. Воно переслідує такі цілі: сформувати в особистості певний світогляд, знання, уміння та навички, сприяти її загальному, всебічному розвиткові і т.д. Разом з тим, кожна з цих навчальних цілей несе на собі виховне навантаження. Навчання служить не тільки інтелектуальному, а й моральному, вольовому, емоціональному розвиткові особи. Тому так важливо насичувати навчальний процес виховними елементами.

Світогляд, знання, почуття, моральні установки та життєвий досвід особистості є тим грунтом, на якому вона виробляє свої переконання. Наявність у людини тих чи інших переконань свідчить, що вона впевнена у своїй правоті, свідомо обрала свій життєвий шлях, розуміє суть та наслідки своєї діяльності, поведінки та вчинків.

Переконання особистості сприяють виконанню вимог, обраних нею суспільних та моральних ідеалів і норм, зміцнюють віру в життєвість та дієвість вироблених принципів своєї діяльності. Вони розвивають у особистості необхідні для життя вольові якості, наприклад, рішучість, наполегливість у досягненні поставленої мети, в подоланні перешкод, здатність мобілізуватися для виконання важливого завдання. Зрозуміло, що переконання можуть відрізнятися одні від одних своєю глибиною. В однієї людини вони більш глибокі, у іншої є менш глибокими. Одні переконання можуть бути правильними, інші — хибними. Переконання розрізняються також за їхнім моральним спрямуванням. Одні переконання можуть спричиняти моральні, інші — аморальні вчинки.