Сторінка
5
Екологічна активність особистості спрямована як на цілі суспільства, так і на її власну самореалізацію. Вона є соціальною умовою і засобом здійснення глобальних "суперзавдань" — гармонізації взаємодії людини і навколишньої природи, взаємодії особистості та суспільства. У процесі здійснення таких цілей і завдань активний вплив суспільства на природу, на середовище має узгоджуватися з його впливом на людину як на біосоціальну і соціальну істоту.
Але все це поки що в ідеалі. Реальність же така, що вплив суспільства на природу має здебільшого зростаючий руйнівний характер. У літературі, засобах масової інформації повідомляють про численні факти безладного, а часто і хижацького втручання людей у природні процеси, тотального забруднення середовища їхнього проживання, виснаження мінеральних ресурсів, що в принципі не можуть відтворюватися, знищення багатьох видів рослин, тварин, мікроорганізмів. Така виробнича активність істотно підриває здоров'я населення, об'єктивно знищує ресурси життєдіяльності людей, загрожує фізичною ліквідацією людства. В даній ситуації спотворено витлумачується відома теза Протагора: "Людина — міра всіх речей". Людина, мовляв, є також мірою, законодавцем природи. Тому вона орієнтується на найближчі результати своєї індустріальної діяльності.
Тепер, хоч і запізніло, люди отямилися. Проте небезпеки своєї антиекологічної орієнтації і діяльності у повному її обсязі людство ще не усвідомило.
Суспільство під тиском негативних фактів, а також громадської думки змушене розвивати, крім виробничої, інший тип своєї активності — екологічну активність. Вживаються заходи до збереження природного середовища, виділяється більше коштів на його охорону, на відтворення деяких традиційних ресурсів, впроваджуються "екологізація" окремих видів техніки і технологічних процесів, раціональне природокористування, очищаються стічні води, вихлопні гази, насаджується ліс і т.д. Але екологічні дії ряду країн світу практично розрізнені, мало узгоджені між собою. До того ж не скрізь вони проводяться і не завжди ефективно.
Активізували свою діяльність численні екологічні організації і рухи. Проте підтримка їх державами мізерна. Вона поки що несумірна з бурхливим зростанням екологічної небезпеки.
Екологічна активність держави і відповідна активність особистості, звичайно, соціальне зумовлені. Суспільні умови або сприяють розвиткові екологічної активності особистості, або гальмують його, накладають на нього певні історичні обмеження.
Серед різноманітних умов розвитку цієї форми прояву людської діяльності домінантне місце посідає загальна культура особистості, і зокрема, її соціально-екологічна культура. У зв'язку з цим важливого значення набуває розуміння специфіки екологічної культури, її структури, світоглядних основ, її зворотного впливу на формування світогляду, методологічних передумов її вивчення, вивчення ролі цієї культури в розвитку екологічної активності особистості, з'ясування процесу передачі досягнень сучасної культури новій генерації людей, освоєння їх кожним індивідом.
Формування екологічної культури грунтується на поєднанні освіти, виховання, знань і переконань. Екологічна культура включає в себе ціннісне ставлення особистості до природи, формування таких її моральних якостей, які стали б необхідними для розв'язання екологічних проблем в інтересах кожного індивіда. В екологічній культурі і відповідно в екологічній активності особистості мають посідати важливе місце моральні компоненти. У формуванні екологічної культури численні позитивні моральні норми та якості особистості розглядаються через призму їхньої ролі у справі охорони і удосконалення навколишнього середовища, гармонізації взаємовідношення людини і природи.
Формування екологічної свідомості спрямоване також на подолання негативних моральних якостей людини, наприклад, егоїстичного, утилітарного, споживацького, неекономного підходів до використання природних ресурсів. Воно спрямоване і проти безгосподарності, марнотратства, що завдають відчутної шкоди навколишньому середовищу.
Об'єктами формування екологічної свідомості мають стати всі верстви населення, кожний індивід — будь то малолітня дитина чи людина вельми похилого віку. Таке формування лише тоді дасть очікуваний ефект, коли воно стане тотальним. Екологічна культура покликана спонукати особистість до конкретної практичної дії — збереження і поліпшення стану навколишнього середовища. Однією з форм такої дії і є розвиток екологічної активності населення.
Екологічна активність особистості покликана здійснюватися у тісному зв'язку з іншими видами суспільної активності, зокрема трудовою. Творча праця особистості виступає в такому разі практичною основою високорезультативної її екологічної активності.
Розвиток екологічної активності особистості здійснює гуманістичну функцію. Гуманізм цього суспільного процесу виявляється, зокрема, у формуванні таких інтегративних соціокультурних якостей особистості, як самоудосконалення, самоствердження, самореалізація. Існує і зворотний зв'язок. Культивування таких якостей особистості сприяє розвиткові її екологічної активності.
Виховання особистості Суспільство активно впливає на процеси формування і розвитку особистості також з допомогою своєї виховної діяльності. Виховання — це процес підготовки людей до того, щоб вони могли виконувати необхідну, корисну діяльність. Це найбільш загальна його характеристика, яка буде доповнена у подальшому нашому викладі.
У ролі вихователя виступають найрізноманітніші суб'єкти: суспільство, держава, нація, суспільна група, політична партія, громадська організація, трудовий чи військовий колектив, церква, школа, група однодумців, сім'я і т.д. Суб'єктом виховання може бути також окремо взятий індивід, який справляє свій вплив на інших індивідів (член сім'ї, колективу, керівник організації, військовий командир, учитель, священнослужитель, проповідник, пропагандист, агітатор, друг, товариш, компаньйон, ватажок, вождь і т.д.).
Завантажити реферат