Сторінка
8
Виключно важливим (четвертим) структурним елементом культури є культура суспільної свідомості, що виявляється в духовному житті суспільства, в духовному світі особистості. Свідомість виникла як реалізація потреб людини в новому типі орієнтації в умовах задоволення життєвих потреб соціальними засобами (виробництво і система суспільних відносин). Способом існування свідомості є знання. Тому вже в першій характеристиці культури суспільної свідомості звертається увага на зміст, кількість і якість знань. Знання, виступаючи як результат накопичення і узагальнення людського досвіду, містять в собі оцінене відношення людини до дійсності, є засобом її орієнтації в навколишньому світі, керівництвом до дії.
Усвідомлення людиною свого відношення до дійсності здійснюється на емпіричному і раціональному рівні, який включає в себе повсякденну і теоретичну свідомість. Ці рівні свідомості набувають безпосередню значущість для людини тільки тоді, коли вони проходять почуттєво-емоційну оцінку. На основі взаємозв'язку рівнів свідомості і почуттєво-емоційної оцінки формується суспільна психологія, що являє собою систему почуттів, настроїв, переживань, зумовлених мірою емпіричного і раціонального освоєння людиною дійсності. Усвідомлення людиною свого відношення до світу і до себе через призму інтересів знаходить своє вираження і втілення в формах суспільної свідомості (наукова, політична, правова, етична, естетична, релігійна і філософська свідомості), а також в ідеології.
Таким чином можна сказати, що культура усвідомлення людиною свого відношення до дійсності знаходить свій вияв і вираження в культурі знань, культурі мови, мислення, суспільно-психологічних установок, культурі політичної, правової, етичної, естетичної, релігійної і філософської свідомостей, в культурі ідеологічного осмислення людиною свого місця в світі і відношення до нього. Інтегрованим вираженням культури суспільної свідомості є усвідомлення людиною цілей і значення життя. Отже, духовна культура являє собою систему способів, засобів і результатів становлення і розвитку людини як соціальної істоти, яка свідомо і цілеспрямовано перетворюючи навколишній світ і саму себе, забезпечує не тільки умови свого матеріального існування, але і вирішує питання майбуття людства.
Важливим структурним елементом (п'ятим) культури є сфера свободи і творчості. Свобода є вищим рівнем суті людини. Способом її здійснення є творчість, яка являє собою процес перетворення світу буття людини і самої людини для забезпечення свого існування, функціонування, розвитку. У культурі свободи і творчості знаходить свій вияв міра становлення людини як суб'єкта соціальної діяльності. Реалізація свободи і творчості є показником того, в якій мірі мета і результати діяльності співвідносяться, з одного боку, з потребами і інтересами людей, а з іншого - з об'єктивними закономірностями і тенденціями розвитку суспільства і природи.
На цій основі можна зробити висновок, що свобода і творчість є узагальненим показником і критерієм рівня розвитку культури.
Кажучи про структуру культури, не можна обійти увагою культуру потреб суспільства, як цілісну систему і способів їх задоволення. Суспільство, виступаючи як суб'єктивне буття людської суті, набуває відносну самостійність по відношенню до індивідів, соціальних груп, класів. У процесі його історичного розвитку відбувається формування суспільних потреб, задоволення яких стає умовою життєдіяльності всіх соціальних суб'єктів. Для задоволення цих потреб необхідне об'єднання зусиль всіх людей. Це стосується розв'язання питань енергетичних джерел, збереження і відтворювання навколишнього середовища, розв'язання демографічних проблем, проблем збереження миру на землі і інш. По мірі розвитку суспільства ці потреби набувають пріорітетне значення по відношенню до індивідуальних і групових потреб. Тому цей рівень культури характеризує суспільство з точки зору його здібностей розумно погоджувати процес задоволення потреб людей і потреб суспільства як цілісної системи.
Складність і багатогранність культури виявляється не тільки з точки зору її внутрішньої структури як цілісного феномена, але і з точки зору різноманіття її історичних форм. Тому дослідники часто прагнуть розкрити особливості тієї або іншої форми культури, що історично склалася. Безумовно, є свої особливості в культурі античного світу, середньовіччя, нового часу, сучасній культурі. Є також відмінності в культурі окремих регіонів: в культурі Єгипту, Древньої Греції, Рима, Київської Русі. Дослідження цих відмінностей дозволяє більш глибоко проникнути в процес становлення культури, в розкриття її специфіки як соціального феномена.
Подібно суспільно-економічній формації і культурі, цивілізація являє собою одну з найбільш загальних і найбільш важливих форм людської дійсності. Найчастіше цивілізація розглядається як синонім культури. Багато які дослідники дотримуються точки зору, згідно з якою цивілізація охоплює лише матеріально-технічні цінності і блага, тоді як культура охоплює духовну сферу, творчі процеси. Під цивілізацією розуміється також сукупність форм існування людства, його діяльності, духовного світу, взаємовідношення з природою.
Цивілізація являє собою організаційно-регулятивний аспект людської дійсності. Її, як і всі феномени людської життєдіяльності, потрібно розглядати через призму взаємозв'язку категорій суті і дійсності. Субстанціональною основою цивілізації є суть людини. Тому вона і з'являється як одна з форм людської дійсності, одна з найважливіших аспектів прояву людської суті. У той же час цивілізацію потрібно розглядати з точки зору її власної суті і конкретних форм її вияву насправді.
Завантажити реферат