Сторінка
2
Подiбних"паросткiв" в iсторiї культури можна знайти дуже багато. Тому нам i здається, що в принципi дуже складно вiдокремити фiзику ( чи якусь спецiальну науку ) вiд фiлософiї i навпаки - важко i по практичних i по теоретичних основах. Iснуюче ж протиставлення, хоча воно i зустрiчається сьогоднi досить часто, є насправдi штучним протиставленням i тому благотворним.
2.Перетворення фiлософських проблем в конкретно науковi.
Вже на прикладi атомiзму ми можемо спостерiгати як фiлософськi гiпотези, що мають свiтоглядний статус, тобто претендують на пояснення будови Всесвiту, перетворюються з часом в "дерева" бiльш конкретних пропозицiй i дослiджень в рiзних спецiальних областях дiяльностi людини. Так, арбський мислитель Аверроес ( Iбн Рощд ) знову повернувся до цiєї гiпотези i намагався її розвинути. При цьому вiн вводить"мiнiмальнi натуральнi одиницi", якi якiсно вiдрiзняються для рiзних субстанцiй (речовин) i мають для них рiзнi розмiри. Це в певнiй мiрi позначилось на розвитку тих уявлень, якi ми називаємо хiмiчними, а в тi часи вiдносилось до алхiмiї; "мiнiмальна натуральна одиниця є прообразом поняття "хiмiчний елемент". Ньютон,розвиваючи атомну iдею, пiшов ще далi,ввiвши поняття "сили", завдяки якiй iз атомiв будується речовина. Вiн намагався ввести це поняття i в оптику, але ця спроба була ще передчасною, можна сказати метафiзичною, фiлософською, але лишень зараз ми знаємо про корпускулярно-хвильову теорiю свiтла[6].
Ще в грецькiй фiлософiї є цiкавi уявлення про випадковiсть, яку слiд сприймати як суттєвий аспект теоретичних представлень. Епiкур вважає вiдхилення атома випадковою похибкою в його траекторiї. Лукрецiй крiм цього констатує: "Якби вони не вiдхилялись, то падали б вниз через пустоту як дощовi краплi, i не вiдбувалось би їхнє злиття, i не було б джерела для першоматерiї, природа не була б створена".Нове може виникати лише завдяки взаємодiї в його закономiрних i випадкових зв'язках[4].
Середньовiчнi дискусiї навколо випадковостi, в порiвняннi з античним матерiалiзмом, знаходять в томiзмi та неотомiзмi пошуки"антивипадкового фактора", що змiг би пояснити розвиток. Саморух i саморозвиток матерiї повиннi подаватись як єдиний принцип пояснення. Об'єктивнiсть випадковостi в природi завжди виступає як деяка основа. Звiдки виникає розгалуження причинносної природи та вiльної людини? Лише квантова механiка iз своїм вiдображенням дiалектичного зв'язку мiж необхiднiстю i випадковiстюпредставляє випадковiсть в якостi складового елементу фiзичної теоретичної картини, як i в античнiй натурфiлософiї. Без врахування випадковостi розвиток, як виникнення нового, пояснити неможливо,хiба що прийнявши вчення про так званi первиннi норми.
В своїй роботi"Всеобщая естественная история и теория неба"(1755) I.Кант посилаючись на Епiкура, Лукрецiя, Демокрiта, вiдстоював iдею первинної форми небесних тiл, тим самим ставлячи питання про походження складних систем. Вiн дослiджував якiснi змiни зоряних ситем. При цьому вiн вiдмовився вiд випадковостi як незакономiрного, неповторюваного. " .матерiя пiдпорядкована деяким необхiдним законам. Я бачу, як iз її стану повного розкладу i розсiяння цiлком природно розвивається щось прекрасне i струнке цiле".
З розвитком статфiзики i термодинамiки в 19 столiттi появилась можливiсть поєднати об'єктивну випадковiсть з представленями про розвиток. Однак наукове обгрунтування цього зробити було важко. Цьому заважала вiдмова вiд принципу розвитку в фiзицi. Але це не узгоджується з твердженням Канта. Такий результат одержувався тому, що фiзика виключала можливiсть виникнення якiсно нового стану, хоча i визнавала початковий стан з мiнiмальною ентропiєю, який вiв до кiнцевого стану [4,5].
Ми розглянули приклади перетворень фiлософських гiпотез в конкретно-науковi, набування ними точного кiлькiсного виразу,математичної форми, широкого практичного застосування i технiчного втiлення. Такi приклади говорять не лише про еврiстичну роль i практичне значення фiлософiї для конкретних наук, але й про єднiсть, взаємозвязок фiлософiї з цими науками. Можна припустити, не лише фiлософськi гiпотези перетворюються в конкретно-науковi, але й конкретно-науковi вiдкриття,в свою чергу,можуть породжувати широкi фiлософськi узагальнення i гiпотези. Наприклад, спостерiгаючи сьогоднi такий специфiчний ефект як "червоне змiщення" галактик, вченi роблять космологiчний висновок про розбiжнiсть галактик i розширення Всесвiту. Спостерiгаючи перетворення "елементарних" часток, вони роблять висновок, що всi цi частки складаються з кваркiв i намагаються обгрунтувати, чому цi кварки неможливо спостерiгати в якостi самостiйних iндивiдуальних об'єктiв. Знайшовши подiбнiсть в поведiнцi тварин i людей, мiркують про "гени культури". Розглядаючи прогрес електронної технiки, висувають гiпотезу "штучного iнтелекту", говорять про "машиннi мови". Спостерiгаючи рiст комунiкацiй в сучасному свiтi, припускають, що ця тенденцiя приведе до виникнення деякого "загально-планетарного розуму". Сьогоднi багато хто переконаний в "самоорганiзацiї матерiї" [6].
3. Багатограннiсть фiлософських основ науки.
Наука по своїй сутi вiдзначається динамiчнiстю. Вона вiдповiдає насущним вимогам життя, а iнколи формує його запити, але в кiнцi кiнцiв виникає питання: що лежить в основi динамiзму? Це питання не лише з областi теорiї, але й має цiлком визначений практичний змiст.
Вiдповiдаючи на це питання, слiд вказати на те, що науковий розум є, при необхiдностi, обмеженим, в той час, як динамiзм практики завжди випереджає його основопочаткуючими роздумами. Процес становлення нового, як правило, не планується, вiн передбачений у всiх своїх аспектах i результатах. Iнакше нове суспiльство виникнути не могло: все ранiш заплановане-визначене, але нашi плани, як вiдомо, далеко не завжди виконуються. Виходить, що новi знання, в дiйсностi,не мають "старих" основ, хоча цю думку не слiд розумiти в прямому змiстi.
Розвиток знань зазнає впливу традицiй, i навiть тодi, коли старi традицiї руйнуються,в нових знаннях зберiгаються деякi їх елементи, якi не лише не суперечать вiдкриттям, але i допомагають їм зароджуватись. Цi найбiльш стiйкi елементи i вiдносяться до основ науки. Таких елементiв не так уже й багато.
Завантажити реферат