Сторінка
3

Історизм як форма теоретичної рефлексiї

Iсторичний аналiз становлення фiзичної теорiї переконує Дюгема у тому, що "накопичення" вiдносних iстин у нескiнченому процесi пiзнання складає остаточну iстину, яка адекватно моделює власти­­­востi дiйсностi, її сутнiсть.

Доповнення iсторичним аналiзом "арсеналу" вирiшення проблем розвитку фiзичної теорiї дозволив створити уявлення про формування поняття фiзичної теорiї як цiлiсного образу дiйсностi, фрагменти якого за межами цiєї цiлiсностi втрачають рацiональний сенс. Саме це поняття дає можливiсть вести розмову про науку (фiзику, матема­­­тику, хiмiю тощо), як про певну цiлiснiсть. Поняття "наука" тепер стає змiстовно, а не лише формально, визначеним. Утворюється пiдстава для змiстовного визначення специфiчних, iстотних для її власного розвитку властивостей.

Пiд впливом поширення iсторичного аналiзу науки в фiлософiї на­­­уки аналiтична орiєнтацiя починає змiнюватись синтетичною. Пом'як­­­шується дихотомiзм понять "емпiричне-теоретичне", протиставлення теорiй та фактiв, контексту вiдкриття i контексту обгрунтування. Замiсть рiзкого протиставлення емпiричного знання як надiйного, обгрунтованого, незмiнного, теоретичному знанню як самосуперечли­­­вому в основоположеннях та мiнливому, виникають концепцiї про взаємопроникнення емпiричного i теоретичного. Загальним стає пере­­­конання про "теоретичну навантаженiсть" факту, що фiксацiя науко­­­вого факту можлива тiльки за умови наявностi вiдповiдної теорiї, котра детермiнує факти. Тому факти, вiдкритi за допомогою однiєї теорiї, можуть за своїм значенням вiдрiзнятися вiд фактiв, вста­­­новлених при допомозi iнших теорiй. Обгрунтовується, що змiни те­­­орiй можуть спричинюють змiни у фактуальному фундаментi наукових знань.

Iсторизм заперечує переконання послiдовникiв позитивiзму, що процес появи нового знання є абсолютною протилежнiстю процесу обг­­­рунтування знань. Iсторичнi реконструкцiї процесу вiдкриття спира­­­ються на концепцiю єдностi процесу виникнення i обгрунтування но­­­вої теорiї.

Жорсткий демаркацiонiзм, який грунтувався, у першу чергу, на теорiї верифiкацiї, критицi традицiйної фiлософiї як ненаукової метафiзики, замiнюється тезою про єднiсть наукового i ненаукового знання. I.Лакатосом, Т.Куном починає визнаватися прийнятнiсть фiлософських означень, що були використанi у наукових теорiях. Так, парадигмальна концепцiя Т.Куна стверджує, що парадигма опи­­­рається на ряд фундаментальних положень, котрi неможливо спросту­­­вати за визначенням, окiльки вони носять метафiзичний характер. Згiдно з I.Лакатосом - "старi" науковi теорiї не вiдкидаються, а поступово витискуються "новими". "Незмiнне ядро" науко­­­во-дослiдницької програми у концепцiї I.Лакатоса наповнюється реф­­­лексивними (фiлософськими) обгрунтуваннями. А Пол Фейєрабенд, ви­­­являючи iррацiональнi складовi наукової дiяльностi, взагалi вiдмовляється вiд твердження про iстотну вiдмiннiсть науки, мiфу, фiлософiї.

Опора на факти з iсторiї науки, дослiдження процесiв змiн у на­­­уковому пiзнаннi дозволили встановити, що процеси виникнення, ста­­­новлення, замiни наукових iдей та теорiй мають загальнi форми, якi усталено повторюються. Вiдкидається уявлення про зразки наукових теорiй, якими, наслiдуючи аналiтичну фiлософiю науки, традицiйно вважали теорiї математичної фiзики. Хоча слiд визнати, що най­­­частiше iсторичнi данi, що використовуються у якостi iлюструючого наукового матерiалу стосуються, як правило, математики та фiзики. Однак, постiйно пiдкреслюється, що в iсторiї науки можна вiднайти рiзноманiтнi данi для iлюстрацiї рiзних iдей (навiть протилежних), тому евристичне значення таких iлюстрацiй є вiдносне.

Дослiдження iсторiї науки, результати порiвнянь iсторичних етапiв еволюцiї науки привели до поширення антикумулятивiзму у ро­­­зумiннi росту знання. Загальновизнаним стало переконання, що в iсторiї науки неминуче iснують катаклiзми, революцiйнi перетворен­­­ня, коли вiдбувається перегляд попереднiх теорiй, якi були визна­­­ними, обгрунтованими, доведеними. Разом iз теорiями постiйно пе­­­реглядаються факти i методи, методологiї, фундаментальнi свiтог­­­ляднi положення та переконання.

Приблизно у серединi 70-х рокiв (значною мiрою - завдяки зусил­­­лям П.Фейєрабенда) серед фiлософiв науки поширилося переконання, що створення загальновизнаної теорiї, iдеальної моделi науки, яка iстинно реконструює iсторiю науки, - справа безнадiйна. Програма створення унiверсального наукового методу, яка була проголошена ще позитивiзмом, опиралася на надiю, що фiлософiя науки, сама являючи собою науку про науку, вже завдячуючи своєму iснуванню приведе до створення загальновизнаної методологiчної концепцiї. Однак, дис­­­кусiї у межах фiлософiї науки довели, що вона не спроможна створю­­­вати загальновизнанi концепцiї. Виявилося, що вона несе у собi ха­­­рактерну рису iсторiї фiлософiї - розмаїття думок i позицiй. У свою чергу, саме Фейєрабенд визнаючи проблему демаркацiї анти­­­номiєю виявив її принципову важливiсть, оскiльки якщо наука та мiф можуть невирiзнятися, тодi будь-який послiдовний розум завжди буде мучитися питання про необхiднiсть науки взагалi.

Центральна проблематика iсторичних дослiджень у фiлософiї нау­­­ки, за свiдченням Ст.Тулмiна (з яким можна погодитись), була змальована ще Р.Дж.Коллiнгвудом у працi "Нарис метафiзики" (1940). Коллiнгвуд звернув увагу на наявнiсть iєрархiї питань i тверджень у природознавствi. Ця iєрархiя свiдчила, що загальнi принципи у науцi не являють собою унiверсальнi твердження, з яких дедуктивно виводяться особливi та одиничнi твердження. Найбiльш явно, ця iєрархiчнiсть притаманна математичним наукам, базовi положення котрих є чiтко фiксованими. У природознавствi специфiчнi положення отримують своє значення лише при спiввiднесеннi з певними ме­­­тафiзичними доктринами. Загальнi принципи (визначення простору, часу, субстанцiї, закону та iн.) вiдносяться до специфiчних поло­­­жень не як аксiоми до виведених наслiдкiв, а як фундаментальнi проблеми, через розгляд яких просуваються дослiдження у певнiй сферi пiзнання.

Теза Коллiнгвуда, що "iнтелектуальнi змiни в науцi пов'язанi iз змiнами базових припущень", опирається на переконання про вiдсутнiсть доведених i обгрунтованих абсолютних унiверсальних на­­­укових положень. Тому для фiлософа типу "коллiнгвудiвського ме­­­тафiзика" [2. -с.171] проблема дослiдження науки складається з "пояснення, за яких умов i в наслiдок яких процесiв певна су­­­купнiсть абсоютних посилань змiнюється iншою" [2.-с.172]. Каузаль­­­не визначення iсторичностi науки було зафiксоване Тулмiном у тако­­­му визначеннi Коллiнгвуда: "Абсолютнi передумови кожного суспiльства на кожному етапi його iсторiї створюють вiдповiдну структуру, котра переживає напруження, i цi напруження зростають з рiзних причин. Якщо напруження стають дуже значними, структура руйнується та змiнюється iншою, що являє собою модифiкацiю старої структури, але без цих руйнiвних напружень" [2.-с.173].

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9 


Інші реферати на тему «Філософія»: