Сторінка
9

Багатоманiтнiсть теоретичних об'єктивацiй iсторизму

Фейєрабенд наполягає, що не iснує iдеї, якою б застарiлою та абсурдною вона не була, котра не здатна покращити наше пiзнання. Уся iсторiя мислення, на його думку, конденсується в науцi i вико­­­ристовується для покращення кожної окремої теорiї. Так, зокрема, приклади з теорiєю Копернiка, атомною теорiєю, чаклунством, схiдною медициною показують, що навiть найбiльш передова i найбiльш мiцна теорiя не знаходиться в безпецi, що вона може бути модифiкована чи взагалi вiдкинута при допомозi поглядiв, котрi са­­­мовпевнене невiгластво поспiшило вiдправити на "звалище iсторiї". Саме так сьогоднiшнє знання завтра може стати казкою, а найсмiшнiший мiф раптом перетвориться в наймiцнiшу складову науки.

Жодна теорiя, вважає Фейєрабенд, нiколи не узгоджується зi всiма вiдомими у своїй галузi фактами, але не треба її сварити за це. Факти формуються попередньою iдеологiєю, i зiткнення теорiї з фактами може бути показником прогресу i першою спробою виявити принципи, що неявно мiстились в звичних поняттях спостереження. В якостi прикладу такої спроби вiн розглядає аргументи, що викорис­­­тосувались арiстотелiками для спростування руху Землi. Сенс цiєї аргументацiї полягав у тому, що тiла, якi падають зверху вниз, йдуть по прямiй лiнiї перпендикулярно до земної поверхнi; i це вважалось неспростовним аргументом на користь нерухомостi Землi. Адже якщо б Земля мала добове обертання, то башта, з вершини якої дали впасти каменевi, перенесеться обертанням Землi, поки падає камiнь, "на багато сотень лiктiв на схiд", i на такiй вiдстанi вiд пiднiжжя башти камiнь мав би вдаритись об Землю. Цей аргумент включає в себе побутовi iнтерпретацiї iдеї здоровим глуздом, якi настiльки тiсно пов'язанi iз повсякденними спостереженнями, що не потрiбно спецiального зусилля для того, аби усвiдомити їх iсну­­­вання i визначити їх змiст. Галiлей же видiляє несумiснi iз побу­­­товим життям iнтерпретацiї i замiнює їх на iншi.

Новi Копернiанськi пояснення природи утворюють нову та високо­­­абстрактну мову спостереження. Вони вводяться i маскуються таким чином, що помiтити дану змiну вельми важко (метод анамнезису). Цi iнтерпретацiї включають в себе як основоположення iдею вiдносностi всякого руху i закон кругової iнерцiї.

Наводячи такi приклади Фейєрабенд звертає увагу, що первиннi труднощi, викликанi змiною основоположень, у супереч пропозицiям К.Поппера, вирiшуються при допомозi гiпотез типу ad hoc, якi вико­­­нують тут позитивну функцiю - дають новим теорiям необхiдний "вiдпочинок" вiд методологiчного примусу вже набутих попереднiм пiзнанням знань i вказують напрямок подальших дослiджень.

Разом з природними iнтерпретацiями Галiлей замiнював також i сприйняття, якi, мабуть, загрожували вченню Копернiка. Галiлей по­­­годжувався, що такi сприйняття iснують, хвалив Копернiка за нехту­­­вання ними i намагався усунути їх при допомозi телескопа. Однак, Галiлей не дає теоретичного обгрунтування, що телескоп дає iстинну картину неба, вiн вiрить цьому.

Початковi дослiди з телескопом також не давали такого обгрунту­­­вання: спостереження неба при допомозi телескопа були невиразними, невизначеними i суперечили тому, що кожна людина могла бачити власними очами. А єдина на той час теорiя, яка могла вiдокремити телескопiчнi iлюзiї вiд справжнiх явищ, була спростована простою перевiркою.

Також, iснували деякi телескопiчнi явища, якi були явно ко­­­пернiканськими i якi Галiлей увiв виключно iдеологiчно в якостi незалежного свiдчення на користь вчення Копернiка. Однак, ситуацiя була такою, що одна спростована концепцiя - копернiканство - вико­­­ристовувала явища, що породжувались iншою спростованою концепцiєю - iдеєю про те, що телескопiчнi явища дають iстинне зображення не­­­ба. Тим самим Фейєрабенд доводить, що Галiлей iсторично перемiг завдяки своєму епiстолярному стилю та блискучiй технiцi переконан­­­ня, завдяки тому, що писав iталiйською мовою, а не латиною, а та­­­кож завдяки тому, що звертався до людей, якi палко протестували проти старих iдей та пов'язаних з ними канонiв навчання. Фактично дiї Копернiка були антинауковими, якщо аналiзувати їх з позицiй позитивiстського iдеалу науковостi.

За Фейєрабендом, такi "iррацiональнi" методи захисту є не­­­обхiдними внаслiдок "нерiвномiрного розвитку" рiзних частин науки. Копернiканство та iншi iстотнi елементи нової науки вижили лише тому, що при їх виникненнi саме "розум мовчав". А, таким самим чи­­­ном, вважає Фейєрабенд, метод Галiлея може застосовуватись i в iнших областях. Його можна використовувати, наприклад, для усунен­­­ня iснуючих аргументiв проти матерiалiзму i для вирiшення фiло­­­софської проблеми спiввiдношення психiчного-тiлесного. Проте, якщо застосування "методу Галiлея" iснуючi науковi проблеми залишає не­­­вирiшеними цей метод нiкому не потрiбен.

Отриманi висновки, з погляду Фейєрабенда, змушують його стати на позицiю iсторичної школи фiлософiї науки, визнати себе анархiстом, вiдмовитись вiд роздiлення контексту вiдкриття i кон­­­тексту виправдання i та усунути пов'язану з цим вiдмiннiсть мiж термiнами спостереження i теоретичними термiнами. В науковiй прак­­­тицi цi вiдмiнностi можуть не вiдiгравати нiякої ролi, а спроба закрiпити їх мала б негативнi наслiдки. Таким чином немає i нiякої демаркацiйної лiнiй мiж теорiєю та фактами взагалi, а теоретична мова повнiстю пiдпорядковує собi мову спостереження, деформуючи її за своїм образом та побiднiстю. Окрiм того, всi твердження, що претендують на вираження системи знання, носять теоретичний харак­­­тер i теорiя моделює факти у вiдповiдностi до своєї вигоди, тобто прагнучи з найменшими зусиллями їх до себе "пiдiгнати".

Врештi решт, Фейєрабенд дiйшов висновку про те, що якщо наука iснує, то розум не може бути визнаний унiверсальним i нерозумнiсть неможливо виключити. Ця характерна риса науки й потребує анархiстської епiстемологiї. Усвiдомлення того, що наука не є свя­­­щенною i що суперечка мiж наукою та мiфом не принесла перемоги жоднiй з сторiн, посилює позицiї анархiзму. Навiть "дотепна", за визначенням Фейєрабенда, спроба Лакатоса побудувати методологiю, котра: а) не нападає на iснуючий стан речей, i все ж таки б) нак­­­ладає обмеження на нашу пiзнавальну дiяльнiсть, не послаблює, на думку Фейєрабенда, цього висновку. Фiлософiя Лакатоса видається лiберальною лише тому, що є замаскованим анархiзмом. А її стандар­­­ти, що витягнутi з сучасної науки, не можна вважати нейтральними у суперечцi мiж сучасною i арiстотелiвською наукою, а також мiфом, магiєю, релiгiєю тощо. Окрiм того, цi стандарти, що включають порiвняння змiсту, можуть застосовуватись не завжди. Класи змiсту деяких теорiй є непорiвнюваними в тому розумiннi, що мiж ними не можна встановити нi одного iз звичних логiчних вiдношень (включен­­­ня, виключення, перехрещення). Саме таку ситуацiю ми бачимо при порiвняннi мiфiв з наукою i в найбiльш розвинутих, найзагальнiших, а отже - найбiльш мiфiчних частинах самої науки.