Сторінка
4

Багатоманiтнiсть теоретичних об'єктивацiй iсторизму

Для поняття "парадигми" Куна характерним є переплетення iнтелектуальної змiстовностi передумов ("метафiзичностi") з на­­­лежнiстю суб'єктiв пiзнання до певного наукового спiвтовариства.

Отже фiлософiя науки включила тепер до предмету свого розгляду процеси та механiзми розвитку наукового знання, стимульованого внутрiшнiми суперечностями пiзнання i такого, що передбачає на­­­явнiсть рефлективних механiзмiв наукової свiдомостi. Вiдбувся пе­­­рехiд в аналiзi наукового пiзнання вiд суто типологiчного розгляду науки до так званого популяцiонiстського пiдходу, який розглядає у ролi суб'єкта пiзнання свiдомо дiючi науковi спiвтовариства та дослiдницькi групи.

Спрямованiсть критики Тулмiна проти використання поняття "нау­­­кова революцiя" не обмежила, а розширила поняттєве поле iсторичної школи фiлософiв науки. Суть його заперечень зводиться до двох пи­­­тань: " чи дiйсно була коли-небудь змiна у науцi настiльки рево­­­люцiйною, як це доводив Кун?" та "якщо б його визначення застосо­­­вувались строго, чи можна було б взагалi знайти дiйснi приклади наукових революцiй?". [2. -с.175].

Потенцiйно цi питання були джерелом труднощiв для iсторичної школи, оскiльки "якби жодну теоретичну змiну в науцi не можна було б повнiстю визначити термiном Куна "наукова революцiя", то цей факт поставив би його у хитке положення"[2. -с.176]

Звичайно, вважає Тулмiн, з часом поступовi змiни у науковiй те­­­орiї, акумулюючись, можуть у сукупностi привести до настiльки гли­­­боких результатiв, що ретроспективно їх слiд описати як "рево­­­люцiйнi", тому не треба робити висновку, що у вiдсутнiсть явних, чiтких "революцiй" всi змiни у науцi, таким чином, були "нормаль­­­ними" (у спецiальному значеннi термiну Куна).

Тодi виникає нове закономiрне питання: як можна було отримати такi революцiйнi наслiдки, якщо їх не спричинили ревоюцiї?

Такий висновок поставив Куна перед нелегким вибором, адже в ць­­­ому випадку вiн змушений був повнiстю вiдмовитися вiд свого пояс­­­нення "справжнiх" наукових ревоюцiй або модифiкувати його певнi частини з тiєю метою, щоб "первинне рiзке розмежування помiж "нор­­­мальною" та "революцiйною" змiною поступово стиралось" [2. -с.178].

Тулмiн констатує, що Кун, так само як i Коллiнгвуд, почав з визнання недолiкiв традицiйної iндуктивної логiки. тому що її не можна нiколи було розтягнути настiльки, щоб вона охопила теоре­­­тичнi перетворення, подiбнi до тих, що були викликанi появою те­­­орiї Копернiка.

Потiм, щоб пояснити процеси змiн у науцi, Кун запропонував iсторико-соцiологiчну гiпотезу, яка грунтувалася на фундамен­­­тальнiй протилежностi мiж радикальними (або "революцiйними") i нормальними (або "консолiдуючими") процесами - "на цiй стадiї термiн "революцiя" пiднявся до рiвня пояснюючої категорiї" [2. -с.188].

Пiд тиском протилежних прикладiв Кун поступово видозмiнював своє пояснення настiльки сильно, що, врештi решт, всi дiйсно тео­­­ретичнi змiни можна було охарактеризувати як революцiйнi, а це, власне, позбавляло даний термiн специфiчної для нього пояснюваль­­­ної цiнностi.

У своїх же кiнцевих висновках Кун "пояснив, що протилежнiсть мiж "нормальним" та "революцiйним" передбачає всього навсього логiчну вiдмiннiсть мiж тими висновками, котрим можна дати "дедук­­­тивне виправдання", i тими, котрим його дати не можна"[2.-с.189].

У кiнцевому рахунку Тулмiн, намагаючись виразно сформулювати це основне затруднення, дiйшов такого висновку: при серйозному сприй­­­няттi останньої заяви Куна та спробi провести вiдмiннiсть мiж "нормальними" та "революцiйними" науковими аргументами у логiчних термiнах ми отримуємо "результат, який може спантеличити" - "У ос­­­таннiй iнтерпретацiї Куна його теорiя наукових революцiй грун­­­тується на логiчному трюїзмi i, як така, взагалi бiльше не являє собою теорiю концептуальних змiн" [2. -с.188].

У процесi подальшого дослiдження Тулмiн висуває ще два принци­­­пових зауваження на адресу "теорiї парадигм" Куна.

Вiн стверджує, що "(1) основний парадокс класичної теорiї нау­­­кових революцiй полягає ось у чому: вона передбачає, що помiж ти­­­ми, хто пiдтримує рiзнi парадигми, неминучим є взаємне неро­­­зумiння"[2. -с.189].

Цього висновку неможливо запобiгти до тих пiр, поки розгляда­­­ються парадигми або плеяди "абсолютних засновкiв' у якостi єдиних та неподiльних. Однак, пiдкреслює Тулмiн, необхiдно провести ще одну вiдмiннiсть, якої нi Коллiнгвуд, анi Кун не виражають досить ясно. У кожнiй iснуючiй сьогоднi науцi можна видiлити два рiзних типи понять та принципiв. З одного боку, є основнi "теоретичнi" принципи науки (наприклад, закон всесвiтнього тяжiння Н'ютона або генетичнi принципи розходження ознак та комбiнування спадкових факторiв Менделя). З iншого - iснують "дисциплiнарнi" принципи (наприклад, всi фiзiологiчнi функцiї необхiдно пояснювати у хiмiчних термiнах), якi визначають основнi iнтелектуальнi цiлi на­­­уки i надають їй добре розрiзнювану єднiсть та безперервнiсть. Та­­­ким чином, "основний парадокс виглядає зовсiм по-рiзному у випад­­­ках, коли наукова парадигма визначається лише у термiнах загаль­­­ноприйнятих теоретичних принципiв, i у випадках, коли вона вiдно­­­ситься до системи теоретичних та дисциплiнарних принципiв, взятих у сукупностi"[2. -с.187].