Сторінка
3

Гiпотетична реконструкцiя i принцип демаркацiї

Таким чином, щоб вiдповiсти на питання про те, чи є деяка сис­­­тема тверджень науковою або ненауковою, треба спробувати спросту­­­вати її; якщо це вдається, то дана система без сумнiву є науковою, бо її змiст i логiчна форма дозволила її фальсифiкацiю. Отже, саме з формою побудови наукового знання (логiчною структурою) пов'язана можливiсть або неможливiсть фальсифiкацiї. Тим самим система нау­­­кового знання розглядається фальсифiкацiонiзмом змiстовно. Якщо знання щось розповiдають про свiт, то воно ставиться у вiдношення до дiйсностi, як її "картина". А оскiльки мова про систему знання як "картину свiту" можна вести тiльки за умови визнання, що вiдбу­­­вається пiзнання та усвiдомлення суб'єктом властивостей незалежно вiд нього iснуючого об'єкта, тодi фальсифiкацiонiзм слiд визнати поверненням до класичних настанов теорiї пiзнання, яка абстра­­­гується вiд проблем пов'язаних iз розглядом системи знання у якостi "мовної гри", чи iнформацiї. Не заперечуючи наявнiсть влас­­­тивостi системи знання виконувати функцiонально-iнструментальну роль, тобто - бути системою iнформацiї, методологiя фаль­­­сифiкацiонiзму визначає, що властивiсть знання бути науковим не має безпосереднього зв'язку з мовленням, герменевтичними вправами.

Звертаючись до метафiзичного аспекта концепцiї розвитку науки та статусу наукового знання К.Поппера, слiд звернутися до ме­­­тафiзичного обгрунтування методологiї критичного рацiоналiзму в межах вчення про три онтологiчнi свiти.

У своїх останнiх працях Поппер розвинув концепцiю "об'єктивно­­­го" знання. Вiн називає знання "третiм свiтом", який iснує поруч з iншими "свiтами". "Для пояснення цього виразу, - пише вiн, - я хо­­­чу вказати на те, що якщо не сприймати надто серйозно слово "свiт" як "унiверсум", то ми можемо розрiзнити три таких свiти або унiверсуми: по-перше, свiт фiзичних об'єктiв або фiзичних станiв; по-друге, свiт станiв свiдомостi чи розумових станiв; i, по-третє, свiт об'єктивного змiсту мислення, зокрема наукового та поетичного мислення та творiв мистецтва"[3.-p.439-440]. "Третiй свiт" Поппера має, за його власним визнанням, багато спiльного з платонiвським свiтом iдей та з гегелiвським об'єктивним духом.

До перелiку об'єктiв "третього свiту" Поппер вiднiс теоретичнi системи, проблеми, проблемнi ситуацiї, критичнi аргументи i, зви­­­чайно ж, змiст журналiв, книг, бiблiотек.

Iдея автономiї кожного iз унiверсумiв є центральноє в теорiї "третього свiту". Хоча "третiй свiт" є витвором людини, згiдно з концепцiєю Поппера, вiн iснує та розвивається незалежно вiд людини за своїми власними законами. Виходячи з концепцiї "третього свiту", Поппер висуває три свої центральнi епiстемологiчнi тези. Суть їх полягає ось в чому.

1.Традицiйна епiстемологiя вiд Юма, Берклi, Локка, Канта i до Рассела вивчала знання та мислення в суб'єктивному планi, тобто вона мала справу iз свiтом суб'єкта, iз сутностями "другого свiту". Теорiя об'єктивного знання, на вiдмiну вiд неї, повинна займатись науковими теорiями та науковою аргументацiєю. "Знання в об'єктивному розумiннi, - пише Поппер, - є знання без пiзнаючого суб'єкта".

2. Справжнiм заняттям епiстемологiї повинно бути вивчення на­­­укових проблем та проблемних ситуацiй, наукових гiпотез та теорiй, наукових дискусiй i аргументацiї, ролi дослiдних даних в наших те­­­оретичних конструкцiях, змiсту наукових журналiв та книг, тобто автономiї "третього свiту".

3. Епiстемологiя, що вивчає "третiй свiт", може допомогти зрозумiти "другий свiт" (суб'єктивну свiдомiсть) i, зокрема, свiт суб'єктивних процесiв мислення; проте зворотне є невiрним.

Запропонована К.Поппером "теорiя трьох свiтiв', яку вiн впер­­­ше виклав у доповiдi на III-му Мiжнародному конгресi з логiки, ме­­­тодологiї та фiлософiї науки в Амстердамi, дозволила розглядати фальсифiкацiю як загальнонауковий методологiчний принцип, яким ко­­­ристуються науковцi у своїх мiжгрупових вiдносинах. Коли представ­­­ники однiєї школи шукають шляхи для спростування теоретичних поло­­­жень своїх наукових конкурентiв, вони здiйснюють фальсифiкацiю ­­­спростовують або доводять грунтовнiсть певних теорiй.

Література:

1. Карнап Р. Преодоление метафизики логическим анализом язы­­­ка//Аналитическая философия науки: становление и развитие. -М.,1998.

2. Патнем Х. Реализм с человеческим лицом//Аналитическая фило­­­софия науки: становление и развитие. -М.,1998.

3. Борн М. Размышления и воспоминания физика: Сборник статей. -М.,1977.

4. Аристотель. Метафизика//Сочинения: В 4-х тт. -М.,1976. -Т.1.

5. Ратников В.С. Физико-теоретическое моделирование: основания, развитие, рациональность. -К.,1995.

6. Чуйко В.Л. Iнтерпретацiя та реконструкцiя наукового знан­­­ня//Фiлософська думка. -N5. -К.,1999.

7. Рорти Ричард. После философии - демократия//Боррадори Дж.Американский философ: Беседы с Куайном и др.-М.,1998.

8. Lyotard J.-F. La Condition postmoderne. Rapport sur le savoir. -Paris,1979.

9. Чуйко В.Л. Гносеологiчнi проблеми аналiзу процесу техно­­­логiчного використання наукового знання// Проблеми фiлософiї. N91. -К., 1992.