Сторінка
2

Методологiя спростування теорiй i еволюцiя знання

Найважливiшим, а iнодi i єдиним методом наукового пiзнання дов­­­гий час вважали лише iндуктивний метод. Згiдно iндуктивiстської методологiї, наукове пiзнання починається iз спостереження та констатацiї фактiв. Пiсля того, як факти встановленi, починається процес їх узагальнення та висунення теорiї. Щоправда, ще Д.Юм вiдзначав, що загальне твердження неможливо вивести з фактiв i то­­­му усяке iндуктивне узагальнення є недостовiрним. Дане зауваження розумiлося як проблема iндуктивного методу.

К.Поппер заперечує iндуктивний метод як метод придатний для те­­­оретичного рiвня наукового пiзнання взагалi. Вiн намагається до­­­вести, що процедура, котру описує iндуктивний метод, не використо­­­вується i не може використовуватись в процесi отримання системи наукових знань (теорiї).

Насамперед фальсифiкацiонiзм вказує на те, що в науцi немає твердо встановлених наукових фактiв, тобто того незаперечного емпiричного базиса, котрий слугує вiдправною точкою iндуктивної процедури створення системи знання. Всi нашi констатацiї фактiв є твердженнями, а всяке твердження носить гiпотетичний характер i може бути спростоване на пiдставi рiзних причин. Не iснує й "чис­­­того" спостереження, котре могло б постачати нам достовiрнi факти, оскiльки "спостережння завжди носить вибiрковий характер". Таким чином, наука на противагу тому, що рекомендує iндуктивний метод, не може почати iз спостережень та констатацiй фактiв. Можна на конкретних прикладах показати, що стрибок до загального твердження часто здiйснюється не вiд сукупностi, а вiд одного єдиного вирiшального факта, тобто факти є лише приводом для висунення за­­­гального положення, а зовсiм не його базою. Загальнi положення не випливають з фактiв безпосередньо, що довiв у свiй час ще I.Кант, вони мають позаемпiричний характер. Емпiричнi данi спроможнi лише спровокувати висунення певного узагальнюючого положення на проти­­­вагу iншим загальним положенням. Але самi загальнi положення мають власну a priori причину свого виникнення.

З позицiї чистої методологiї для пiзнання свiту, стверджує Поп­­­пер, "немає бiльш рацiональної процедури, нiж метод спроб та поми­­­лок - припущень та спростувань: смiливе висунення теорiй; спроби найкращим чином показати помилковiсть цих теорiй та тичасове їх визнання, якщо критика виявляється безуспiшною" [2. -с.366]. Метод спроб та помилок є характерним не лише для наукового, але й для усякого пiзнання взагалi.

Очевидно, що така жорстка критика iндуктивiзму зумовлена вихiдними гносеологiчними настановами, що витiкають з епiстемо­­­логiчного тлумачення принципу "фаллiбiлiзму" та загальних методо­­­логiчних настанов фальсифiкацiонiзму. К.Поппер не може погодитись з тим, що факти все ж таки дають нам деяку основу при висуненнi гiпотез i що ми швидше приймемо гiпотезу, яка спирається на факти, нiж цiлком довiльну. Тому немає iндукцiї як методу обгрунтування. Iндукцiя, це метод самопереконання у чомусь, створення вiри у щось, пiдстава для збурення почуттiв i фантазування.

Однак, не можна заперечити, що емпiризм потрiбен, щоб наука не перетворилась у метафiзичну догму, на припинила свiй розвиток. В нiй постiйно повиннi вiдбуватись висунення нових теорiй, їх емпiрична перевiрка та спростування. Якщо ж цей процес призупи­­­няється i деякi теорiї панують на протязi тривалого часу, то вони перетворюються на неспростовнi метафiзичнi догми. "Я стверджую, що безперервний рiст є iстотним для рацiонального та емпiричного ха­­­рактеру наукового пiзнання i, якщо наука перестає зростати, то во­­­на втрачає цей характер. Саме спосiб росту робить науку рацiональ­­­ною та емпiричною, тобто той спосiб, при допомозi котрого вченi проводять розрiзнення помiж iснуючими теорiями i вибирають кращу з них або (якщо немає задовiльняючої теорiї) висувають пiдстави для вiдкидання всiх наявних теорiй, формулюють тi умови, котрi повиннi виконувати задовiльняюча теорiя" [2. -с.335].

Якi ж вимоги повинна виконувати наукова теорiя, аби вважатись такою?

Перед вченими стоїть проблема: знайти нову теорiю, що спроможна пояснити певнi експериментальнi факти - факти, котрi з успiхом по­­­яснювались попереднiми теорiями; факти, котрi попереднi теорiї не змогли пояснити; факти, при допомозi котрих цi попереднi теорiї були фальсифiкованi. Нова теорiя повинна також усувати деякi тео­­­ретичнi утруднення: як звiльнитись вiд ad hoc гiпотез (таких, що потребують додаткових пояснень), як об'єднати в одне цiле ранiше незведенi гiпотези, тощо. Якщо вченому вдається створити теорiю, яка вирiшує всi цi задачi, то тим самим вiн вже зробить значний внесок в розвиток пiзнання. Однак, на думку Поппера, недостатньо, щоб нова теорiя пояснювала вiдомi факти та вирiшувала вiдомi тео­­­ретичнi ускладнення. Для того, щоб її можна було вважати новим наближенням до iстини, вона повинна задовiльняти наступним вимо­­­гам.

(1) Нова теорiя повинна виходити з якої-небудь нової, прос­­­тої, плiдної та цiлiсної iдеї стосовно деяких зв'язкiв та вiдно­­­шень (наприклад, iдея гравiтацiйного тяжiння) мiж до цих пiр не пов'язаними речами (такими, як планета та яблука), чи фактами (та­­­кими, як iнерцiйна та гравiтацiйна маси), чи новими "теоретичними сутностями" (такими, як поля та частки). Це вимога простоти.

(2) Нова теорiя повинна бути такою, щоб незалежно перевiря­­­лась. Це означає, що поряд з поясненням вiдомих фактiв нова теорiя повинна мати новi та перевiрюванi наслiдки, вести до передбачення нових явищ. Ця вимога є необхiдною, оскiльки без неї нова теорiя може бути теорiєю ad hoc, адже завжди можливо створити систему знання, котра буде вiдповiдати множинi фактiв, що обов'язково пот­­­ребують додатковi пояснення. А фальсифiкая пояснень не потребує, бо вона лише вимагає перевiрки.

Нова теорiя, що задовiльняє другу вимогу, буде краще перевiрю­­­вана, нiж передуюча їй теорiя, оскiльки вона не лише пояснює всi факти передуючої теорiї, але й передбачає новi, котрi ведуть до нових перевiрок. Окрiм того, виконання другої вимоги забезпечує бiльшу плiднiсть нової теорiї. Вона приводить нас до постановки нових експериментiв, i, навiть якщо їх результати вiдразу ж спрос­­­тують нову теорiю, наше знання буде все ж таки зростати, оскiльки результати нових експериментiв поставлять перед нами новi пробле­­­ми, вирiшення котрих вимагатиме створення нових теорiй. Отже вони рухають науку вперед. Першi двi вимоги обмежують коло пошукiв но­­­вої теорiї, вiдкидаючи тривiальнi та нецiкавi рiшення проблеми, що стоять перед науковцями.

(3) " .ми вимагаємо, аби теорiя витримала деякi новi та строгi перевiрки" [2.-с.366].

Зрозумiло, що ця третя вимога рiзко вiдрiзняється вiд двох пер­­­ших. Виконання перших двох вимог можна встановити при допомозi логiчного аналiзу старої та нової теорiй, i в цьому розумiннi вони є лише "формальними вимогами". Стосовно ж останньої вимоги, то її виконання можливе лише за допомогою емпiричної перевiрки передба­­­чень нової теорiї, i в цьому розумiннi вона є завжди змiстовною вимогою. Виконання перших двох вимог необхiдне для того, щоб нову теорiю можна було взагалi серйозно розглядати i ставити питання про її емпiричну перевiрку.