Сторінка
2

Токвіль Алексіс (1805-1859)

Але що ж тоді він має на увазі під демократією? Чим загрожує вона сучасному світові? І що слід робити, аби уникнути цієї небезпеки?

Токвіль уживає термін «демократія» у двох значен­нях. У політичному контексті він використовує це слово для означення представницької системи, заснованої на широкому виборчому праві; та більш часто і більш по­казово він співвідносить його із соціальною демокра­тією, під якою має на увазі суспільство, де загально­прийнятою як первинна суспільна цінність є рівність. У цьому контексті у своєму дослідженні демократії він виявляє, який вплив на загальні суспільні відносини справляє така відданість ідеї рівності. Він підсумовує ці впливи в терміні «.індивідуалізм» - понятті, до якого на відміну від більшості ліберальних мислителів він відчував відразу. Він указує на два визначальних ас­пекти цього індивідуалістичного характеру демокра­тичного суспільства - віру в індивідуальний розум як єдину підвалину мислення та віри і самозаглиблене, егоїстичне зосередження на особистих цілях.

Природним для демократії він вважав повстання проти інтелектуальних авторитетів та утвердження влади індивідуального розуму. На філософському рівні це отримало прояв у картезіанській революції. Він га­дав, що такі ж само центральні позиції на рівні сус­пільних відносин посідають американські звичаї, котрі впроваджували картезіанську філософію в суспільство, якому сам Декарт був невідомий. Демократична Аме­рика прийняла, як він твердив, недоведене загальне положення стосовно того, що всі ідеї - і запропоно­вані видатними діячами, й освячені традицією, - ма­ють пройти перевірку індивідуальним розумом, а отже, кожен має змогу піддавати їх такій перевірці.

Це положення веде до перебільшення демократич­ного характеру суспільства, усталення віри в рівність інтелекту, що призводить до завищення цінності осо­бистості і честі. А це зумовлює особливе забарвлення думки, привабливість загальних, абстрактних і спро­щених пояснень щодо людських справ, які є доступ­ними для всіх, оскільки потребують найнижчого рівня індивідуальних знань і найпростіших суджень.

Інша грань демократичного індивідуалізму - це не­втримний егоїзм, широко розповсюджена тенденція ухилятися від суспільних турбот і зосереджуватися на матеріальному добробуті своєї родини як на кінцевій

Якими ж є політичні наслідки такого індивідуалі­стичного спрямування суспільства? У найзагальнішо-му сенсі Токвіль вірить у те, що це може становити загрозу для особистої свободи, оскільки спонукає до поклоніння думці загалу і до розширення та централі­зації державної влади.

Демократична ідеологія пригнічує незалежність індивіда. Звісно, будь-яке суспільство потребує якихось інтелектуальних авторитетів, якогось джерела єдності, тож демократичне суспільство знаходить їх у думці за­галу - в «тиранії більшості». Це підкорення загально­прийнятому ставленню і стандартам частково є на­слідком застосування суспільних санкцій. Коли Токвіль ставить питання (природне для француза) про те, чому в Америці немає жодного атеїста, то відповідь поля­гає насамперед у тому, що переконані атеїсти не знай­дуть тут ні роботи, ні замовників. Та це явище, як він гадав, має глибші психологічні корені. Кожна осо­бистість, що вважає себе рівною всім іншим за розу­мом, стикнувшись з думкою більшості про свої здібності, відчуває себе безсилою. Якщо кожен має думати так, як усі, і ніхто не може претендувати на пра­во володіти істиною, то рацію повинна мати більшість. Таким чином, конформістські норми входять у кров і плоть, і сам індивід починає вірити, що інакодумство є неправильною позицією. Який би політичний зиск це не давало, але таке конформістське ставлення саме по собі позбавляє особистість її автономії.

Ще більш пряма загроза свободі полягає у вірогід­ності того, що індивідуалістичне ставлення призводи-тиме до розширення влади центральних органів. Хвилі демократичних нападок на привілеї, феодальні свобо­ди осіб, громад та організацій неминуче прокотяться по всій державі, а їх наслідком стане знищення неза­лежних од центральних органів осередків влади. Праг­нення загалу до рівності, однакового ставлення і зане­покоєння регіональними відмінностями, що випливає звідси, так само ведуть до централізації - бо це є «де-літичного життя існує певна послідовність в його іде­ях та політичних уподобаннях. Він вивчав і амери­канську, і французьку історію, прагнучи прояснити та змалювати виникнення і вплив того явища, яке він на­зивав демократією. Однак ці студії мали для нього ак­туальне практичне значення; у них він намагався ок­реслити, що ж необхідно робити в політичному плані для збереження свободи, яку, як він бачив на власні очі, знищує розвиток демократії. Усе його наукове і по­літичне життя були віддані справі узгодження цієї віри в єдність теорії та практики і палкого прагнення засто­сувати свою теорію заради збереження того, що для нього мало значення сакральної речі, - свободи.

Але що ж тоді він має на увазі під демократією? Чим загрожує вона сучасному світові? І що слід робити, аби уникнути цієї небезпеки?

Токвіль уживає термін «демократія» у двох значен­нях. У політичному контексті він використовує це слово для означення представницької системи, заснованої на широкому виборчому праві; та більш часто і більш по­казово він співвідносить його із соціальною демокра­тією, під якою має на увазі суспільство, де загально­прийнятою як первинна суспільна цінність є рівність. У цьому контексті у своєму дослідженні демократії він виявляє, який вплив на загальні суспільні відносини справляє така відданість ідеї рівності. Він підсумовує ці впливи в терміні «.індивідуалізм» - понятті, до якого на відміну від більшості ліберальних мислителів він відчував відразу. Він указує на два визначальних ас­пекти цього індивідуалістичного характеру демокра­тичного суспільства - віру в індивідуальний розум як єдину підвалину мислення та віри і самозаглиблене, егоїстичне зосередження на особистих цілях.