Сторінка
16

Філософсько-лінгвістичні погляди Олександра Потебні

Український народ творив свою мову впродовж віків, заносячи до мовної скарбниці дрібний нектар слова, невтомно запалював у слові незгасний вогонь думки і почуття, вічність праці та мрії. Колективна пам’ять народу – творця береже слово, а в ньому – і своє безсмертя. Вивчаючи рідну мову, народ п’є духовне життя й силу з рідної груді рідного слова. Воно пояснює їй природу, як не міг би пояснити її жоден природознавець. Воно знайомить її з суспільством, як не міг ознайомити жоден історик. Слово, нарешті, дає такі логічні поняття філософські погляди, які найбільш розвивалися у концепціях В.Гумбольдта та О.Потебні.

За Гумбольдтом, мова – супутник, свідок, а інколи єдиний представник духовного розвитку людства. По мові можна дізнатися про стан культури. Інтелектуальна діяльність і мова єдині й невідокремлені один від одного. Отже, діяльнісними стають: зв’язки, розум, слух закони, зовнішні враження й внутрішні почуття народу, який впливає на мову з самого початку її формування. Ідея Губмлодта про те, що не люди оволодівають мовою, а мова оволодіває людьми має свої основи-факт незалежності діяльності і її продукта – культури від людей набрала свого розвитку у працях філос. герменевтики й перш за все Хайдеггер, Шеллера, Гадолар.

Мова, для Гумболдта вічно живе й одухотворене начало, - це одухотворю вальне й одухотворється.

З загально лінгвістичної концепції Гутбольдта О.О.Потебня сприймає не все. Він відмежовується від грубого раціоналізму, певну данину якому віддав видатний нім. лінгвіст, йому чужі також ті твердження дослідника, що заводили думку у полон метафізичного туману, - саме там, де науковий аналіз, поки що виявлявся безсилим прояснити так звані темні явища мови. За Гумбольдтом, мова –ц е діяльність духу. Погляд Гумбольдта на мову, як на безперервну діяльність. а не як на щось закам’яніле, знаходив у О.О.Потебні активну підтримку і дальший розвиток у застосуванні його до аналізу нових явищ.

Слово, за Гумбольдтом, виражає тільки одну ознаку поняття, але має два змісти. Міркуючи так, О.О.Потебни приходить до висновку: в слові є два змісти: один – об’єктивний, що містить у собі тільки одну ознаку; другий суб’єктивний, зміст, що містить багато однак. А якщо вилучити другий, суб’єктивний і єдиний то в слові залишиться тільки звук, тобто зовнішня форма та етимологічне значення. яке теж є формою, але формою внутрішньою. Внутрішня форма слова, вважав О.О.Потебні – це відношення змісту до свідомості, вона показує, як уявлення людині її власна думка. Таким чином, за О.О.Потебні слово як творчий акт мовлення і пізнання складається з трьох елементів: звука (чи комплексу звуків), знака, або представлення, і значення.

Потебня завжди прагнув підійти до мови і літератури як до живих, рухомих явищ, як до “постійної роботи духу”. Відомим, що останнє формулювання належить. Він Гумбольдту, праці якого відіграли важливу роль у формування звукового світогляду Потебні. Потебня – розвинув свою оригінальну концепцію про нероздільність усіх структурно-утворюючих факторів мови і літератури із загальним рухом людської думки в її сторичному розвитку.

Отже, розглянувши типи поезії, Потебня приходить до висновку, що існуючі типи поезії – є результатом розвитку міфологічного світоспрямування, яке містило в собі розуміння первісними людьми явищ природи і суспільного життя. релігійних уявлень.

Як і в слові так і в художньому образі Потебня виділяє три взаємопов’язані структурні елементи: зовнішню форму - одиничну, несуттєву сторону зображеного і вираженого, внутрішню форму – найближчу конкр.-емоційну сторону змісту і зміст його художню ідею. Усі ці структурні елементи перебувають у діалектичній єдності.

Висновок

Отже, можна зробити такі висновки, що на даний час найактуальнішим є те, що потрібно цікавитися дослідженням мови, ніколи не зупинятися у вивченні рідно мови. Вольтер говорив: “Усі головні європейські мови можна вивчити за шість років, свою ж рідну треба вчити ціле життя”.

Нашому поколінню випало складне і відповідальне завдання – відродження мови, державності, нації. За нас цього ніхто не зробить. Це наш історичний обов’язок, виправдання нашого перебування на цьому світі. Не перекладаймо цього тягаря на плечі своїх нащадків, бо може бути запізно. Діймо в ім’я нашого народу, найвищих ідеалів людства.