Сторінка
5

Філософські погляди Лесі Українки

Леся Українка не могла миритися з догматизмом в ро­зумінні явищ дійсності, з абсолютизуванням результатів пізнання. Вона різко виступає в «Замітках з приводу статті «Політика і етика»» проти догматизму, всяких абсолютів, еклектизму, за діалектичну оцінку тих чи інших явищ. Догматизмові вона протиставить «науковий, або практичний релятивізм», що не визнає ніяких «абсолютів» — філософ­ських, естетичних і т. д. «Релятивіст» не може «запевняти себе і других, що вся правда і розум може бути в чомусь та ще й в комусь одному». Не можна, продовжує Леся Українка, безглуздо стояти на грунті визнання якогось «абсолюта» або «золотої середини», примиряючи «два супротилежні світогляди» [8, с.19].

Леся Українка схильна була розглядати діалектику лише як прийом, що допомагає викривати неправильну аргументацію і тим самим добиватися з'ясування «істини». Так, у статті «Спогади про Миколу Ковалевського» вона пише: «М. В. переймав свого бесідника і, запанувавши над ним своєю блискучою діалек­тикою, вів його навпростець і часом заводив туди, куди молодий бесідник ніяк не сподівався дістатись. Щоб витри­мати такий словесний поєдинок з М. В. і зостатись незбитим зі свого становища, треба було мати чималу діалектичну практику, а надто пильно стерегтись, щоб не попасти в сперечку з самим собою, бо як тільки М. В. завважив це, то вже перемога була його» .

Як бачимо, тут Леся Українка висловлює цінну, з мето­дологічного погляду, думку, а саме: діалектика є надій­ним засобом викриття всіляких софістичних вивертів про­тивника. Про це ж говорить критика Лесею Українкою аргументації негативних героїв поем і драм, — аргумента­ції, майже цілком побудованої за софістичним прин­ципом.

Ці висловлювання Лесі Українки є підставою для того, щоб вважати, що вона розуміла діалектику в її почат­ковому значенні — лише як засіб розкриття суперечностей в поглядах противника, як знаряддя виявлення «істини» шляхом зіткнень протилежних думок, а не як метод науко­вого дослідження і революційного перетворення світу, хоч, як ми бачили, в ряді конкретних випадків письменниця і говорить, що успіх пізнання і революційної діяльності залежить від правильного, діалектичного підходу до явищ. Нарешті, слід сказати, що Леся Українка, борючись проти догматизму і стоячи на історичній точці зору, разом з тим говорила, що в певних умовах треба вимагати одно­значної, цілком певної відповіді на те чи інше питання. Часто, говорить Леся Українка, особливо в питаннях класової боротьби, не можна відповідати «в дусі золотої середини, а просто так чи ні з відповідним мотиву­ванням», не можна також задовольнятись самим лише «гіпотетичним міркуванням», хоч гіпотеза і має своє зна­чення, що підкреслюється такою вказівкою Лесі Українки: «гіпотези можна будувати, їх будують і переконані учені соціалісти». Ці гіпотези бувають різні своїм характером, вони можуть торкатись питань боротьби людини з при­родою і питань суспільного життя. В пізнанні законів дій­сності, говорить Леся Українка, треба йти далі гіпотези — в напрямі розкриття дійсних зв'язків і відношень предмета, з тим, щоб визначити в ньому вирішальне, головне.

Таким чином, в питанні методу Леся Українка стояла на діалектичних позиціях. При цьому особливо важливо те, що діалектика Лесі Українки завжди наповнювалась реальним, життєвим змістом, тобто поєднувалась з матеріа­лістичним розв'язанням основного філософського питання, з боротьбою за революційну зміну суспільного життя.

РОЗДІЛ ІІІ. ЕТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Етичні погляди Лесі Українки, як частина її світо­гляду, безпосередньо зв'язані з завданнями українського визвольного руху, розв'язанню яких вона присвятила всі свої сили. Як і великі революційні демократи 40—60-х рр., кращі традиції яких продовжувала письменниця, у своїй оцінці явищ мораль­ного характеру і в прагненні створити позитивний етичний ідеал Леся Українка виходила з потреб найбільш прогре­сивного історичного розвитку народів, з необхідності дати відповідь на вимоги загальнодемократичного . Леся Українка добре розуміла, що моральні норми і ка­тегорії мають історичний характер, змінюючись залежно від конкретних умов суспільного розвитку, від місця і часу існування тих чи інших моральних уявлень. Так, наприклад, в «Замітках з приводу статті «Політика і етика»» вона прямо говорить, що «абсолютної етики ми не знаємо», що моральні норми і поняття, які існують в її час, неминуче змінюються, хоч передбачити точно всі особливості цих змін і неможливо. «Хто знає,— пише вона тут-таки,—що буде тоді вважатись «варварством», коли всі форми убійства відійдуть в атавізм? Може тоді смутний погляд «противника» при мирних деба­тах вражатиме так, як тепер крик катованого, а таке слово як «псу-брат» буде все одно, що убійство?» [5, с.63].

Про конкретно-історичну оцінку Лесею Українкою мо­ральних вчинків красномовно говорить аналіз усієї ЇЇ твор­чості, зокрема тих художніх творів, в яких дається зобра­ження морального обличчя героїв різних епох і народів. Кожний з цих героїв — це живий портрет, який втілює в собі не тільки загальний дух часу, а й конкретні риси й особливості моралі даної історичної епохи. Кассандра, Прісцілла, Міріам, Руфін, Антей, Мартїан та інші персо­нажі ЇЇ драм несуть на собі яскравий відбиток моралі ра­бовласницької епохи. Ізольда, донна Анна, Бертольд, Роберт Брюс та ін. — люди феодальної епохи, мораль яких зумовлена характером суспільно-історичних умов свого часу.

У своїх творах Леся Українка говорить про мораль рабів і рабовласників, плебеїв і патриціїв, кріпаків і фео­далів, робітників і капіталістів. І якщо мораль борців за історичний прогрес Леся Українка вважає глибоко пози­тивною, то до моралі гнобителів і експлуататорів , що становлять пануючі класи антагоністич­них суспільств, у неї різко негативне ставлення: вона таврує ганьбою і викриває цю нелюдську, людожерську мораль, як мораль поневолення і експлуатації мільйонних мас тру­дового народу.

З особливою ненавистю Леся Українка ставиться до людиноненависницької, звірячої моралі, що панує в суспільстві. Мораль експлуататорів та їх плат­них агентів вона змальовує в найбільш негативному світлі. Вона плямує цю мораль і глибоко обурюється тим, що моральною нормою суспільства зробилась торгівля не тільки життєвими благами, а й такими цін­ностями, як честь, гідність, совість, талант, краса. Саме в цьому вона бачить особливий бруд, який просочує суспіль­ство, основане на купівлі-продажу. «Брудні не інстинкти й пристрасті наші, а їх спотворення через купівлю і продаж того, що не повинно ставитись на торг», — пише Леся Українка, викриваючи всю мерзенність тупого самовдово­лення власника, який чваниться скарбами, добутими шля­хом нещадної експлуатації чужої праці і грабування скар­бів, які по праву належать трудящим.