Сторінка
3
У зв’язку з визначенням суспільства через поняття системи, яка складається з взаємозв’язаних елементів, виникає потреба додати пояснення щодо елементів суспільства-системи. Одразу виникає бажання назвати людських індивідів найпершими складовими елементами. Десь у кінцевому рахунку, у субстратному вимірі – це так, бо без людей абсурдно говорити про існування суспільства. Та водночас люди самі є певним “соціальним результатом”, і діють вони як функціональні одиниці цілого (суспільства). І тут слід погодитись з Карлом Марксом, який писав: “Суспільство не складається з індивідів, а виражає суму тих зв’язків і відносин, в котрих ці індивіди знаходяться один з іншим.”1 (1 Маркс К. Экономические рукописи 1857-1859 годов. Часть первая.//Маркс К. и Энгельс Ф. Сочинения. Изд. второе. Т. 46, ч. 1. М., 1968. С. 214.) Маркс не був наївним і розумів, що без людей нема суспільства, але суть полягає в акцентах – при визначенні суспільства першим слід підкреслити те, що робить із простого конгломерата індивідів системну єдність. І вже коли йдеться про перелік елементів суспільства-системи, то до їх числа будуть зараховані не тільки функціонально визначені індивіди, а й багато інших функціональних одиниць, в тім числі й світ артефактів, тобто предметів, створених людьми.
Непроста проблема початкового підходу до суспільства і його елементів суперечливо виявилась у теоретичній соціології в розбіжностях “індивідуалістичної” і “колективістичної” методологічної установки. Перша, яку пов’язують з німецьким соціологом Максом Вебером (1864-1920), схильна пояснювати факти суспільного життя, спираючись на знання про індивідів, про їх свідомість, дії, рішення. Друга установка знайшла чіткий вияв у позиції класика сучасної західної соціології Еміля Дюркгейма (1858-1917), який віддавав перевагу таким поняттям як “колективна свідомість”, “органічна солідарність”, що вказує на надіндивідуальний характер багатьох суспільних явищ і їх першість відносно індивідів.
Існує багато соціальних продуктів людської діяльності, тобто таких, які визначають, забезпечують сумісність життя людей або просто свідчать про своє неприродне походження. І у широкому розумінні слова “соціальною” якісністю помічене все, що включено у вир сумісного життя людей. Цей загальний результат діяльності людей і сама їх діяльність складає те, що можна назвати соціальною реальністю. Ми тут робимо перехід до цього поняття, з єдиною метою – відійти на час від іншого, надто зобов’язуючого, поняття суспільства, щоб зосередитись на з’ясуванні субстанції тієї реальності, яку ми за способом її існування називаємо суспільством.
На завершення вкажемо на одну поширену помилку, яка дорого коштувала як науці, так і практиці. Йдеться про тривале ототожнення, з одного боку, природи і суспільства, з другого - суспільства і держави. Що стосується першого, то були і досі є такі філософи, які уподібнювали суспільне життя людей природним процесам, не вбачали ніякої специфіки соціального, виводили людські характеристики зі способів взаємодії “суспільних” тварин. Тут маються на увазі різні натуралістичні течії, на зразок соціал-дарвінізму. Варто нагадати, що були й протилежні вчення, в яких ішлося про принципову, радикальну відмінність суспільства, де панує суто духовне начало.
З іншого боку, серед мислителів довгий час панувало ототожнення суспільства і держави, і тому суспільство “відкрили” порівняно недавно. Лише Арістотель був наблизився до того, щоб розуміти суспільство як окреме утворення, але не розвинув цієї думки і сходив до позиції свого вчителя Платона, для якого держава й суспільство безперечно було одним і тим же самим. І тільки завдяки працям економістів XVIII ст., що усвідомили окремішність “громадянського суспільства” як царини, де тчеться тканина “сумісності”, наукова думка визнала нарешті нетотожність понять “суспільство” і “держава”.
Література:
Бхаскар Рой. Общества//Социо-логос. М., 1991. С. 219-240.
Вебер Макс. Про деякі категорії соціології розуміння//Макс Вебер. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика. К., 1998. С. 104-156.
Дёмин М.В. Природа деятельности. М., 1984.
Дюркгейм Эмиль. Социология. Её предмет, метод, предназначение. М., 1995.
Каган М.С. Человеческая деятельность (Опыт системного анализа). М., 1974. С. 3-111.
Кемеров В.Е. Концепция радикальной социальности//”Вопросы философии”, 1999, №7. С. 3-13.
Кривуля А.М. Диалектика общественных отношений и человеческой деятельности. Харьков, 1988. С.22-36; 55-90.
Маркс К. К критике политической экономии. Предисловие.// Маркс К., Энгельс Ф. Избр. соч. В 9-ти т.– М., 1986. Т.4. С. 136-140.
Маркс К., Энгельс Ф. Немецкая идеология. (Фейербах. Противоположность материалистического и идеалистического воззрений)// Маркс К., Энгельс Ф. Избр. соч. В 9-ти т – М., 1985. Т.2С. 9-76.
Международный конгресс по теории деятельности//Вопросы философии, 1996, №5. С. 52-79.
Момджян К.Х. Введение в социальную философию. М., 1997. С. 84-229.
Парсонс Т. Система современных обществ. М., 1998. С. 15-45.
Теория общества. Сборник. М., 1999.
Штомпка Петр. Социология социальных изменений. Гл. 15. Социальное становление: сущность исторических изменений. М., 1996. С. 268-276.
Завантажити реферат