Сторінка
4

Влада з точки зору соціальної філософії

М.Фуко багато в чому відмовляється від традиційних уявлень про владу. В одному з своїх інтерв’ю він говорив: “Визначаючи вплив влади як придушення, виходять з чисто юридичної концепції такої влади, ототожнюють владу з законом, який каже “ні”; влада розглядається, перш за все, як щось таке, що несе силу заборони. Нині я вважаю, що це цілком негативна, вузька, схематична концепція влади, котра, як не дивно, широко розповсюджена. Якби влада була тільки репресивною, якби вона не робила нічого іншого, а лише говорила “ні”, невже ви дійсно вважаєте, що можна було б примусити їй підкорятися? Те, що дозволяє владі триматися, що вимушує її приймати, є те, що вона не просто тисне на нас як сила, котра говорить “ні”, а те, що вона є продуктивною, вона викликає задоволення, формує знання, продукує дискурс. Її необхідно розглядати скоріш продукуючою владою, що простягається через усе соціальне тіло, аніж як негативну інстанцію, чиєю функцією є придушення”.1 (1Foucault, Michel. Power/Knowledge: selected interviews and other writings. 1972-1977. Brighton, 1980. P.119.) В такому розумінні, нині влада не має єдиного центру, виглядає дисперсною, верховна влада існує лише тоді, коли існує реальний правитель(скажімо, монарх), а його в сучасних країнах нема (“короля позбавлено голови”). Фуко обминає актуальне сьогодні серед політичних філософів питання про “кризу легітимацій”, оскільки тепер, на його думку, здійснення влади, її прийняття або наділення нею відбувається десь у іншому місці. Влада застосовується і здійснюється через сітковидну організацію, індивіди рухаються між її нитками, одночасно підкоряючись владі й здійснюючи її, вони не тільки її інертні й слухняні об’єкти, а й елементи її артикуляції. Сітковидно організоване дисциплінарне суспільство ніхто спеціально не створював і ніхто ним не керує, воно склалося силою якоїсь “невидимої руки” та так, що його частини вдало підігнані одна до одної. Завдання науки – вивчення владних стосунків зблизька, у місцях реального здійснення влади, де реально потерпають від неї і чинять їй спротив. Що стосується результуючої політичної позиції Фуко у аспекті його критичного аналізу феномену влади, то вона залишилась невизначеною. “Фуко, - вказує Майкл Уолцер, - не займає ніякої позиції і не знаходить ніяких підстав. Він сердито хитає решітку залізної клітини, однак у нього немає ніякого плану чи програми, як зробити цю клітину більш схожою на людське житло”.1 (1Уолцер Майкл. Компания критиков: Социальная критика и политические пристрастия XX века. М., 1999. С. 301.) І все ж широкі дослідження М.Фуко владних стосунків у сучасному суспільстві, їх генеалогії та специфічних проявів мають важливе значення для розуміння природи влади.

Література

Бурдье, Пьер. Социология политики. М., 1993.

Вебер, Макс. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика. К., 1998.

Вебер М. Избранные произведения. М., 1990.

Влада і насильство. Збірка наукових статей. Х.,1997.

Вятр, Ежи. Социология политических отношений. М., 1979.

Джилас, Милован. Лицо тоталитаризма. М., 1992.

Канетти, Элиас. Масса и власть. М., 1997.

Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. К., 1996.

Політологія посткомунізму. Політичний аналіз посткомуністичних суспільств. К., 1995.

Рікер, Поль. Навколо політики. К., 1995.

Современный либерализм: Ролз, Бёрлин, Дворкин, Кимлика, Сэндел, Тейлор, Уолдрон. М., 1998.

Сучасна політична філософія. Антологія. К., 1998.

Фуко, Мишель. Надзирать и наказывать. Рождение тюрьмы. М., 1999.

Уолцер, Майкл. Компания критиков: Социальная критика и политические пристрастия XX века. М., 1999.