Сторінка
5
Кайбара Екікен гостро полемізує з неоконфуціанцями в питанні про існування ідеальної першопочаткової природи людей, що нібито стоїть над їх тілесною, нижчою, природою. З такого приводу пише: «Чжу Сі стверджує, що організм народжується і вмирає, а його пер-шоприрода, першосутність не народжується і не вмирає. Він заявляє, що тілесне кі народжується і вмирає, а безтілесне рі не народжується і не вмирає. Я не можу визнати такий погляд за справжнє знання. Я кажу, що людський організм накопичується як кі, і тому народжується. Коли кі розпадається, то організм умирає. Першосутність, яку людина набуває, — адже це тільки небесний (природний) закон зародження. Рі це шлях (закон) кі. Начало кі і рі це не дві речі. Якщо організм умирає, то в чому тоді зосереджені рі (закони) життя? Адже тілесне кі - це суть (корінь), що складає людський організм, коли організм живе, то його духовне, ідеальне рі існує, коли умирає, то рі також умирає. Тому, коли організм не вмер, його першосутність є не що інше, як притаманні йому закони життя. Якщо ж організм перестає існувати, то ця його першосутність, саме з цієї причини також перестає існувати і втрачає своє місце, де б вона взагалі могла існувати».
Кайбара Екікен мріяв про гуманне, освічене і справедливе правління у суспільстві. У справедливому суспільстві всезагальна економія має стати основою державної політики, а селянство — провідним станом стосовно інших прошарків населення. Філософ вважав селян основою держави, тому що селяни цілий рік працюють без відпочинку у сільському господарстві. Із виробленого ними рису змушені значну частину віддавати верхам у вигляді данини, а також годувати ним увесь народ, тоді ж як селяни животіють у голоді і холоді. Філософ реалізацію суспільних ідеалів зв'язує з освітою народу.
Погляди видатного мислителя і філософа Муро Кюсо (1658— 1734рр.) характеризуються матеріалістичним змістом, послідовною неусмиримістю до буддійської і синтоїстської містики. Різко критикуючи ідеалістичні позиції китайського філософа Ван Янміна і його японських спадкоємців, Муро Кюсо писав: «Що ж стосується досягнення вродженого природного знання, то як можна інакше досягти, якщо не через реальні речі? Скажуть: звичайно винятково у само-заглибленому міркуванні завдяки відмові від властивих бажань досягається природне вроджене знання. Наприклад, п'ять тонів залежать від вуха, а зберігаючи слух, знаємо ці п'ять тонів, не слухаючи їх. Знання п'яти кольорів залежить від ока, а зберігши зір, знаємо ці п'ять кольорів, не бачачи їх. Знання п'яти смаків залежить від рота, а зберігши рот, знаємо п'ять смаків, не відчуваючи їх, та ін. Але хіба не відомо, що хоча знання п'яти тонів залежить від вуха, але тони існують у речах? Не чуючи п'яти тонів, цих п'яти тонів не знаємо. Хоча знання п'яти кольорів існує в речах, не бачачи їх, не знаємо суті п'яти кольорів. Хоча знання п'яти смаків залежить від рота, п'ять же смаків існують у речах. Не відчувши п'яти смаків, не знаємо суті п'яти смаків. І окрім того, на основі чого можемо знати відмінність між чистим тоном і нечистим, відмінність між світлим кольором і кольором глибоким, між смаком ніжним і грубим смаком, якщо не з самих речей».
Цікава полеміка Муро Кюсо з неоконфуціанством. Стверджуючи начало рі, підкреслював, що рі не абсолютний творець речей і першопричина руху природи. Навпаки, рі вічно зв'язане з кі і без нього існувати не може. Рі, відокремленого від кі, не існує, про те, що не має тілесної форми прояву і не має протяжності і місця знаходження, треба сказати, що це є тільки абстрактний принцип. Муро Кюсо наділяв матеріальне кі властивостями божественності і називав цю божественність річчю, що не має вух і очей, не володіє голосом і розумінням. Матеріальне кі існує поза свідомістю людини, богів і всякого роду духів, скільки їх не налічувала фантазія, набуває нових форм у залежності від того, як взаємопоєднуються сили руху інь і ян, що взаємовідштовхуються. Космос, світ, на думку Муро Кюсо, існують об'єктивно. Людина повинна намагатися сама пізнати природу, світ, у якому живе, і не сподіватися на допомогу релігії і духів. Муро Кюсо писав: «Тільки із спокійної логіки (розуму) народжується справжня істина. Вона вічна, і дає командувати богами і духами, а не так, щоби божества і духи командували нами. Якщо не брати до уваги людські відносини і стояти осторонь справ і речей, якщо будувати тільки абстракції, то хоча й управлятимете людськими пристрастями, але цього ще недостатньо, щоб пояснити Всесвіт».
Муро Кюсо не погоджувався з тим, що імператори - Боги в образі людей, а Японія — країна богів. З такого приводу філософ відмічав: що стосується синто, то його догми говорять про те, що треба служити державі, а Тана і У (древніх китайських правителів) називають подібними до бунтівників. Синто, отже, стоїть поза гуманністю і справедливістю. «Коли я чую, — писав Муро Кюсо, — банальні проповіді про синто, шляхи богів і що шлях нашої країни стоїть на найбільшій висоті над шляхом мудрих людей, то це важко узгодити з розумом. Життя у суспільстві можна удосконалити, якщо виходити з теорії, що народ є небом для монархії, бо народ оре і сіє, годує країну і правителя». Правитель має шанувати народ як саме небо. «Не можна ставитися з неповагою, - підкреслює Муро Кюсо, - ні до жодного селянина».
Ідеї Кайбара Екікена і Муро Кюсо вплинули на подальший розвиток філософської думки Японії.
У XIX ст. в Японії активізується суспільна думка, зростає прагнення до осмислення світу, робляться спроби опрацювати метод пізнання — все це послаблює замкнуту систему імперського неокон-фуціанства. Посилюється інтерес до західної культури, в тому числі і до філософії. Настрої, що панували у суспільстві, висловив історик Сакума Дзодзан: в Японії треба використовувати етику Сходу й наукову техніку Заходу, не нехтуючи ні духовним, ні матеріальним, і так принести користь народу і послужити Вітчизні. Тоді ж у духовному житті Японії почався процес засвоєння європейської філософії. Традиційна буддійська і конфуціанська філософія поступово віддає позиції різним європейським філософським системам.
Завантажити реферат