Сторінка
8

Цінності

. На машині, що стояла па території автобази, загорілись бочки. Моло­дий шофер встиг вивести машину і направити її в річку - відвернувши вибух і загибель багатьох людей.

- Про що думали?

- Думати було ніколи. Та й чого тут думати? Просто не міг інакше.

. Два поїзди - пасажирський і товарний - мчать назустріч один одно­му. Із-за дерев і повороту дороги машиністи помітили це занадто пізно . І все-таки вони до кінця виконали свій обов'язок - завдяки екстреному гальмуванню удар стався послаблений. Загинуло тільки чотири людини: два машиніста та їх помічники своїм життям врятували пасажирів.

В усіх випадках - подвиг. І немає потреби доводити. Так стверджує зви­чайна людина, не спокушена в філософських премудростях. Але сучасний англійський філософ Альфред Айер пояснював: «У вчинку немає ані грама моральної цінності. У вчинку, як елементі діяльності, не знайдете моралі». Але кожний, хто бачив фільм «Лисички», мабуть, назавжди запам'ятав сцену смерті чоловіка героїні. Людина задихається: сердечний приступ. Випадково випускає склянку з нітрогліцерином. В ній - врятування. Але йому не дотяг­нуться до неї. А поруч - жінка спокійно стежить за агонією, чекає, коли все вже скінчиться, щоб покликати «на допомогу». Або ще. Озвірілий бешкетник, розлючений тим, що його намагаються вгамувати, хапає мисливську рушни­цю, вбиває наповал жінку, що умовляла його заспокоїтись, і юнака, що нама­гався відібрати у нього рушницю. Колишній солдат з автоматом Калашникова спокійно з даху університетського корпусу сіє смерть. Шістнадцять вбитих, багато поранених. Очевидно, в кожному випадку тут вчинено злочин. Але філософ заперечує: па якій підставі робити висновок. Адже у вчинку немає ні грана моральної цінності. Отже, дія не підлягає оцінці ані позитивній, ані негативній. Можна лише констатувати факт. Але й факту не можна давати оцінку. В період Конфуція молодий селянин доніс на свого батька, що вчинив крадіжку. І начальник повіту наказав стратити злочинця. Філософ же засудив юнака: діти зобов'язані шанувати батьків. Отже, покрити злочин батька було б морально. Ще життєвий випадок, значно менш трагічний, але досить складна ситуація. Дівчина закохана, але людина, яку кохає, в тяжку для неї хвилину завагалася, захиталася. Тільки завагалася, захиталася. І вона, будучи ображена в почуттях, одружується «на відчай душі» з іншим, її чоло­вік виявився благородний, чуйний і глибоко покохав її. Але появляється жених, засуджує свої вагання, говорить, що не може жити без неї. Що їй варто робити? Піти або залишитися? І хто з трьох винний, а хто правий? В період окупації Франції юнак з Грепоблю опинився перед вибором: його мати тяжко хвора, а він - її єдина опора. Але жити поблизу неї і допомагати їй можливо, лише співробітничаючи з фашистами. Друзі кличуть його в «ма­ки», де вій може битися за свободу Франції проти фашистів: вій не зрадить батьківщині, але напевно втратить матір.

Мабуть, ані одному з випадків неможливо дати оцінку відразу, тим більш - довести безперечність оцінки. Адже це зовсім ще не найскладніші з колізій, в яких може опинитися людина, яка живе серед людей і разом з людьми. І люди примушені посилатися па деяке загальне становище. «Шануй батька свого».

Зосередивши увагу на заповіді і по-конфуціанськи абсолютизуючи її, можна вважати вчинок молодого селянина безпутним. Але якщо ж «закон вищий любові до батька», то вчинок юнака - високоморальний. З позиції суспільної моралі, відзначав Жап-Поль Сартр, необхідність вирішального ви­ бору приводить в будь-якому випадку до аморальності: або жорстокість у ставленні до матері, або зрадництво Батьківщині. Але всі випадки свідчать, що морально врятувати життя людині, а аморально - убити людину або дати їй загинути, не вживаючи спроб врятувати. Ось життєві випадки. Хлопчик, слабкий і забитий, бачить, як день-у-день вітчим знущається з матері: б'є її, тягає за волосся. Хлопчик смертельно боїться і ненавидить вітчима. і під час чергового побиття хлопчик кухонним ножем убиває вітчима-садиста. Вибухає бомба - і кат Чехословаччини Гейдріх падає мертвий. Пізніше в Мінську партизани страчують гаулейтера Краузе. І що ж? Всіх - від хлопчика до чеських парашутистів і білоруських партизанів - звинуватити в амораль­ності? Адже заповідь «Не убий» засуджує всяке позбавлення життя. І хіба не виходить заповідь «Не убий» із твердження, що життя людини - найвища цінність? Хіба Павка Корчагін не говорить про це: «Найдорожче у людини - це життя. Життя дається їй один раз». І все-таки сама проста відповідь буденної свідомості: свідомість людини не визнає жалості до тих жертв, але зате співчуває хлопчику і юнаку, захоплюється подвигом чеських патріотіві білоруських партизанів. Отже, виходить: врятувати життя - подвиг, і позба­ вити життя - подвиг. Чи не парадокс? Але не можна ж говорити про життя взагалі, про людину взагалі. Важливо - який той, кого рятують або прирікають па смерть. Адже люблячий батько, дбайливий сім'янин, цінитель музики і кат - есесівець Ейхман. Вегетаріанець, митець-любитель і трохи артист Адольф Гітлер, який не скривдив й мухи. Зрозуміло, не всі якості людини рівноцінні. Є щось визначальне, що пеминуче забезпечує все інше. Чому в пам'яті народу живе Спартак, а не Красс, Степан Разін, а не «тишайший государ» Олександр Михайлович, Ян Гус, Джордано Бруно, а не священні отці церкви? Відповідь, здається, проста: герої - ті, що борються за щастя народне, ті, кого називають «світочами людства», ті, чия діяльність в тій або іншій формі виражає відповідну історичну епоху, інтереси мас, інтереси соціальних спільностей. Але й тут людина з позицій життєвої моралі, що має свою, яка здається їй єдино правильною моральною оцінкою людей і їх вчинків, зайде в тупик. Чи завжди людина, яка висловлювала інтереси тієї або іншої соціальної спільності, моральна з життєвої позиції. Але навіть «життєва» мораль па перевірку зовсім не єдина і незмінна.

З самого початку виникнення людського суспільства існує взаєм­на потреба людей одне в одному. Результатом виступає більш-менш осмислене прагнення до спілкування, потреба в спілкуванні. Потре­ба робить для індивіда значущим суспільство, причому настільки, що індивід неспроможний усвідомлено відокремити себе від роду, племені. Протягом тривалого періоду, поряд з справді корисними для роду звичаями і правилами, нормами, що складалися, як обме­жено корисні і просто шкідливі звичаї. Ускладнення суспільних зв'яз­ків, соціальної структури суспільства приводять до гаданого розір­вання зв'язків між людьми.