Сторінка
3
Філософія аналізу буденної мови заперечує універсальність яко-го-небудь виду значення термінів мови (матеріальних предметів, зображень, що чуттєво сприймаються, понять, причинних зв'язків або методу перевірки), крім того - вживання в мовній практиці. Найбільша різноманітність вживань термінів властива природній буденній мові, виражальні можливості природних і штучних мов науки значно менші. Усі системи сучасної логіки, будучи узагальненими і формалізованими, так або інакше, спотворюють буденну мову. Звідси завдання теорії логіки - ліквідувати розрив між логікою і буденною мовою. Зокрема, відмінність значення і віднесення дає можливість бачити, що не все значиме належить до чого-небудь поза мовою -тільки в певних випадках вимовлянні речення до чогось належать, а коли речення використовуються не як віднесення до чого-небудь, проблема їх істинності або хибності просто не виникає. Унаслідок протиставлення осмисленого (істинного або хибного) і нісенітного, що вимагається неопозитивізмом, є невиправданим. Представники філософії прагматичного аналізу мови Уільям Куайн, Ной Гуд-мен та інші доклали немало зусиль, щоб довести: розрізняти аналітичні і синтетичні, теоретичні і практичні висловлювання науки неможливо і, отже, неможливо відрізнити наукові висловлювання від позанаукових, в тому числі метафізичних. Вказуючи на системність наукового знання і нерозрізнюваність перевірки висловлювань, що здаються різними, прибічники прагматичного аналізу ( Уільям Куайн та ін.) закликають вважати, що жодне висловлювання окремо не перевіряється і що всі види висловлювань (з причини їх нерозріз-нюваності) слід виправдовувати однаково, прагматичне (під кутом зору їх корисності, придатності та ін.).
Неопозитивісти, не погоджуючись з критикою прийнятих ними чітких розрізнень аналітичного і синтетичного, теоретичного і емпіричного, осмисленого і такого, що не має сенсу, у пізнанні, аргументують це так: для яснопозначуваного уявлення наукового пізнання і характеристики усіх знань, як відповідних або невідповідних йому, необхідно у самій мові звільнитися від непізнавальних вживань термінів і висловлювань (для вираження впевненості, сумніву, прохань, наказів та ін.). Для пізнання, покликаного дати істинні знання, суттєві тільки ті вживання мови, що здатні розрізняти суб'єктивне і об'єктивне, теоретичне і емпіричне, формальне і змістовне, істинне і хибне та ін. Залучення непізнавальних уживань мови як рівноцінних, пізнавальних або таких, що підміняють їх, переводить предмети філософії науки на периферію пізнання, відвертає філософію науки від найбільш значимих проблем, - вважають послідовні неопозитивісти.
Поряд з критикою логічних і теоретико-пізнавальних настанов неопозитивізму значне місце в постпозитивізмі займає уявлення науки, відмінне від неопозитивістського. З точки зору неопозитивізму, наука підлягає безперервним змінам у зв'язку з накопиченням знань, емпіричних у кінцевому рахунку. Переривистість, стрибки властиві змінам мовних і логічних структур, вибір яких, за погодженням, створює різноманітність емпірично еквівалентних наукових теорій. Емпірична еквівалентність наукових теорій знаходить вираз у від-несеності їх до однієї і тієї ж нейтральної мови спостережень. Безперервність розвитку науки виражається у зведеності наступних наукових теорій до попередніх при граничних значеннях деяких визначальних величин, що іменується підпорядкованістю існуючих в еволюції теорій принципу відповідності. Критичний раціоналізм (представлений Марко Бунге, Томасом Куном, частково Полем Фейєрабендом) заперечує існування нейтральних, незалежних від наукової теорії мови спостережень і нетеоретизованих, голих фактів У науковому пізнанні. Заперечується також і нагромаджувальний характер розвитку наукового знання.
На відміну від неопозитивістського уявлення розвитку науки, у працях Бертрана Рас-села, раннього Людвіга Вітгенштейна, Ру дольфа Карпапа, Альфреда Айєра і багатьох інших, філософ Томас Кун розглядав розвиток науки як чергування еволюцій і революцій. Наука, підкреслює Томас Кун, розвивається Діяльністю співтовариств учених, об'єднаних прийнятою системою форм поглядів, баченням світу, його факторів, засобів і результатів пізнання. Еволюція - це нормальний розвиток науки в межах прийнятої системи форм поглядів, коли вирішуються головоломки. Не-вирішувані головоломки складають аномалії, накопичення яких у кінцевому підсумку породжує невпевненість у системі форм поглядів і приводить до відмови від неї. Співтовариства, які розділяють різні системи форм поглядів знаходяться у антагонізмі: факти, аргументи і мова кожного з них непроникні одні для одних, їх можна не помічати як неіснуючі. Коли кількість аномалій стає нестерпною, настає крах системи форм поглядів, припиняється нормальний розвиток науки, відбувається революція, прийняття нової системи поглядів.
Прийняття нової системи поглядів є залученням у нову віру, що виключає раціональні процедури пояснення, доведення і досягнення розуміння, через принципову замкнутість кожної системи форм, неперекладності їх мов. З прийняттям нової системи форм знання, стара повністю відкидається: усі факти старої виявляються фактами лише остільки, оскільки можуть виражатись мовою нової системи форм. Існуюче значення є не сумою знань попередніх систем форм, а знанням панівної системи форм одного і того ж слова, що витиснули попередні. В уявленнях Томаса Куна про розвиток науки відображена соціально-психологічна сторона його особистості. Про правдоподібність і суть повноти її можна сперечатися, проте беззаперечно те, що врахування власної мети і цінностей науки, що визначають характеристики вчених, неможливо відрізнити вчене співтовариство від будь-якого позанаукового співтовариства, об'єднаного своїми правилами.
Завантажити реферат