Сторінка
7
Головна хиба філософії в тому, що не спроможна бути загальнодоступною, перебуває за межами звичайної свідомості, а естетичне доступне будь-якій свідомості. Крім того, філософія захоплює лише частину людини, підіймаючи її до висот, тоді як мистецтво спроможне підняти вгору цілісну людину. Ідеал Фрідріха Шеллінга -єдність мистецтва і філософії, науки і поезії, подібно тому як в античній міфології. Шеллінг пророкував появу нової міфології, в якій співпадають дух і природа, реальне і ідеальне абсолютного творчого початку людського життя. Разом з тим у Шеллінга так само, як і в Канта, але значно ширше, вимогливіше, поетичніше звучить думка про те, що природа не мала б досконалості без розуму, відповідно і без людини. Адже нова міфологія, за задумом Шеллінга, має не тільки стати шляхом діяльності людського розуму, але й стати сама новою, а саме, інтелігентною природою людини. Стати імпульсом духовної дії, творчим початком, зміст якого в тому, що завдяки ду-ховній природі людина може перевершити природу, а отже, стати вільною. Воля визначалася як перевищувана ступінь природи, подолання як знаходження природної могутності і досконалості прироД-них можливостей і багатства.
У пізнього Фрідріха Шеллінга міркування про природу і волю перетворилися в протестантську міфологію любові. Воля - це перемога любові, а саме, Бога над природою, найбільше зло якої - Смерть. Розум, що став любов'ю, ніби переборює сліпоту і несвободу, пануючи в стихійній творчості природи. Світ волі виявляється надприродним світом, а світ любові — світом надрозумовим. І Шеллінг, так саме як і Кант, знаходить тільки одну сферу перемоги духа над природою: розуму над самим собою - сферу релігійних цінностей. Чим ближче Кант і Шеллінг підходили до розумного визначення волі як сфери надприродної, особливого життя людини, тим глибше виявлявся розрив між природним і розумно-вільним, між розумом і його релігійно-етичнимвтіленням. Проблему відчув уже Фіхте, відмовившись взагалі розглядати сферу природного і просто розумного.
3. Метод Георга Регеля.
Антропологічний принцип Людвіга Фейєрбаха
У передмові до «Феноменології духа» - Концепція ній із основних праць абсолютного духу Георга Гегеля більше, ніж в інших науках впадають в ілюзії, нібито з метою в кінцевих результатах виражається сама суть спра ви. Важлива не тільки мета, але і весь процес її здійснення. І не результат є дійсне ціле, а результат зі своїм становленням. уявити людське пізнання розум може не як результат, а як процес станов лення. Його задум, втілений в «Феноменології духа», названий Фрід- ріхом Шеллінгом «Одіссеєю духа». Фрідріх Шеллінг, сучасник і друг Георга Гегеля, одним із перших спробував зрозуміти зміст гегелівських пошуків. У Гегеля не можна відібрати заслугу, писав Фрідріх Шеллінг, тому що добре зрозумів логічну природу тієї філософії, яку став опрацьовувати, але в логіці, на жаль, немає нічого, щоб змінити світ.
Гегелівська філософія починається із логічного продумування передньонабутого духовного досвіду, побудови історичної і логічної системи всього нагромадженого філософського знання. Задум Георга Гегеля доводиться ріднею теорії нового роману Фрідріха Шлегеля і «Енциклопедії» французьких просвітителів, з тією різницею, що Ге-гель дає конкретно-історичне визначення майбутньої «Енциклопедії» - наукова система, чи система науки. «Феноменологія духа» задумана як перша частина системи науки, що одержала у Гегеля назву шлях до істини. Істина абсолютний предмет філософії, а не тільки мета, до якої прагне філософія. Тому істина пізнається не тільки в науці, але й на шляху до неї, завдяки чому шлях до науки сам уже є наука. Таким шляхом і стала для Гегеля його «Феноменологія духа». Георг Гегель формулює основні принципи побудови феноменології духу. По-перше, принцип співпадіння філо- і онтогенезу, тобто збіг закономірностей і ступенів розвитку історії людства і людського індивіда - світового духу і індивідуальної свідомості. Людина в індивідуальному розвитку проходить той же шлях, що і людство в культурній історії, «Феноменологія духа» - культурна історія людства, що в індивідуальному розвитку проходить людина. Другий принцип побудови «Феноменології духа» пов'язаний з тим, що збіг філо-і онтогенезу був би неможливим, якби людський дух, як і дух світовий, не реалізували себе у своєму прояві, розгортанні, або, як говорив Георг Гегель, опредмечуванні. Через те світовий дух, історія людської культури розгортаються через дух, свідомість індивідуального. Тому «Феноменологія духа» є розкриття і історії, і логіки людського духу, свідомості одночасно. Історія свідомості, духу є прояв логіки розвитку свідомості, розуму, духу. Третій принцип зумовлений тим, що збіг філо- і онтогенезу передбачає: феноменологія людського духу неспроможна бути одночасно і віковою психологією, що фіксує етапи дитинства, юності і старшого віку, і самої людини і історії людства. Внаслідок виникає єдність історії, логіки і психології. В «Феноменології духа» єдність стає основою відомої гегелівської концепції панлогізму (грец. пан - все), повсюдне панування логіки, у випадку підпорядкування єдиній логіці законів історії і законів психології.
Висновком із гегелівського панлогізму в «Феноменології духа» стало розуміння історії як шляху до себе, тобто історії як реальності певної людської свідомості. Визнаючи за історією культури сферу духовності і волі, Георг Гегель визначав природу як шлях до історії - опосереднена ланка, що не має власної цінності. Внаслідок чого мистецтво, релігія по відношенню до історії позбулися шансів на самобутність, свою власну логіку, свою особливу історію, на свої рідкісні, ні на що не схожі форми буття. Виконуючи роль ступенів сходження, перехідних форм, природа, мистецтво і релігія у філософії Георга Гегеля виявлялися ілюстративним матеріалом, завдяки якому розкривалося уявлення про єдину процесуальну логіку в світі.
Завантажити реферат