Сторінка
6

Культура

Культурологічна література оперує ще одним терміном для по­значення явищ і процесів, які не потрапляють під однозначне визна­чення культури - контркультура. Під контркультурою розуміють сукупність політичних, соціальних, ідеологічних рухів, дій та ідей західноєвропейської спрямованості. Вона виникла на початку 60-х років і досягла кульмінації в часи травневої революції 1968 р. у Па­рижі. Контркультура протистоїть культурі не негативним або воро­жим, а просто іншим соціальним явищем. Теоретики контркультури американський філософ Герберт Маркузе, французький філософ Жан Поль Сартр, австрійський психолог Вільгельм Райх та ін. розгляда­ли існуючу культуру як організоване насилля над особистістю, таке соціальне явище, яке викорінює з людських душ творчі поривання, прагнення до насолоди життям, ототожнювали контркультуру з без­душним технократизмом, який не уособлює соціум, дегуманізує со­ціальні відносини, руйнує індивідуальність. Існуюча культура, пи­сав Герберт Маркузе, перетворюється на антикультуру. Від неї необхідно відмовитися, точніше, замінити новими формами спілку­вання - контркультурою. Теоретики контркультури ставили зав­дання підірвати культуру зсередини ідейною і психологічною пере­орієнтацією, революцією у свідомості, здатною розкріпачити підсвідоме, емоційну сферу психіки, сексуальні потяги, людську чут­тєвість за допомогою музики, танців, тілесного контакту та ін. При­бічники контркультури відкидають методи класової боротьби, не ви­знають дисципліни, освіти в масах. Найбільш ефективним засобом подолання культурного протистояння вони вважають безпосередню дію, яка поєднується з шокуючими публіку порушеннями грома­дянських прав, норм поведінки, супроводжується неподобствами: «Вся влада уяві!», «Рай - негайно!», «Будьте реалістами - вимагайте не­можливого!» - такі заклики відігравали у контркультурі роль свого роду психологічного стимулу і свідчили про зв'язок історичної твор­чості та уявлення з естетичними критеріями прекрасного. Пропагуючи антропологічну теорію еманації (витікання) індивіда, теорети­ки контркультури мріяли про нову гармонічну культуру, яка зуміє подолати технократію, сцієнтизм, споживацтво.

На початку 70-х років XX ст. рух контркультури почав стихати. Очевидно, інакше і не могло бути, оскільки рух не мав чітко сфор­мульованої мети, не містив загальнолюдських ідеалів, не відображу­вав інтересів і потреб значних організованих сил. За свідченням західної преси, більшість рядових представників руху потім стала підтримувати консервативні або ліберальні програми, частина всту­пила до лав комуністів або робітничих партій. Інші еволюціонізували до тоталітаризму тощо. Історичний досвід людства засвідчує, що по­вернення культури до її людинотворчої суті неможливе без ліквідації відчужених форм соціальності, побудови соціальне справедливого сус­пільства, виключення експлуатації та пригнічення людини людиною.

Поняття цивілізація (громадянський) з'яви­лося в середині XVIII ст. у зв'язку з понят­ тям культури. Ним активно користувалися французькі просвітителі, називаючи соціальне справедливим (тобто цивілізованим) суспільство, яке ґрунтувалося на принципах розуму, гуманізму і справедливості. Потім уже інші мислителі терміном ци­вілізація стали позначати високий рівень розвитку матеріальної і ду­ховної культури західноєвропейських народів. Карл Маркс і Фрід-ріх Енгельс зв'язували з поняттям цивілізація технологічні та організаційні завоювання суспільства. Ясно, що рівень таких до­сягнень у різні історичні епохи різний. Виходячи з розрізнення умов розвитку культури, Фрідріх Енгельс виділяв фази розвитку історії: дикунство, варварство, цивілізація. У сучасній світовій літературі поняття цивілізація має різний зміст. Широко користуються таким словотворенням: антична цивілізація, цивілізація майя, буржуазна цивілізація та ін. Англійський історик і соціолог Арнольд Тойнбі обґрунтував концепцію кругообігу локальних цивілізацій. На його думку, рушійною силою кругообігу виступає творча меншість — но­сій життєвого пориву. Світ нараховує 21 локальну цивілізацію. Пізніше дослідник зменшує їх кількість до 13. Інший філософ Джордж Неф вважає, що поняття цивілізації охоплює лише мате­ріальні і технічні цінності і блага, а зміст духовних цінностей ві­дображує поняття культури.

В інтерпретації поняття цивілізація спостерігаються два основ­них підходи: позначення певного рівня розвитку суспільства і харак­теристика його матеріально-технічних досягнень у порівнянні з ду­ховними надбаннями. У практиці наукового дослідження обидва підходи часто переплітаються між собою і доповнюють один одного, хоча і характеризують суспільно-історичний розвиток по-різному. Суперечлива єдність підходів дає можливість виділити ще один ас­пект змісту поняття цивілізація, який зв'язаний з відповідністю пред­мета (ідеї, процесу, суспільства) найбільш прогресивним, виробле­ним на основі загальнолюдських надбань людства уявленням про нього. У такому аспекті поняття цивілізація корелює з поняттями сучасне, передове, прогресивне, нове у певних сферах суспільного жит­тя (праця, побут, політика) і в суспільстві. Існують широко вживані словотворення: цивілізація праці і споживання, цивілізація побуту, цивілізація автомобіля та ін. Головним критерієм якості речі (пред­мета, відношень властивостей, ідей) є її завершеність, сучасність, відповідність світовим стандартам.

Суспільство можна вважати цивілізованим, якщо на сучасному рівні розвиваються всі сфери життєдіяльності людей: виробництво і споживання, наука і освіта, мистецтво і політика, мораль та ін. Поняття сучасний рівень означає відповідність світовим зразкам, до­сягненням загальнолюдської культури. Називаючи суспільство ци­вілізованим, мало що можна сказати про стан людини, про розвиток ЇЇ духовних якостей. В оточенні сучасних речей та ідей людина може не знайти себе, втратити, почувати дискомфортно, тобто перебувати у стані відчуження. Цивілізація може не влаштовувати людину, бу­ти чужою їй. Особистість вимушена бігти від безлічі суперсучасних речей, цивілізацій, від самої себе. Низький рівень культури заважає цивілізованому суспільству забезпечити добробут і щастя людини, тобто такий взаємозв'язок суб'єкта з предметом, за якого існування речі повністю підпорядковується розвитку суттєвих сил людини, її розвитку. Цивілізація, вказував Микола Бердяєв, повинна мати ви­сокий культурний рівень, тобто базуватися на високих духовних надбаннях. Будь-який відхід від гуманістичних загальнолюдських пріоритетів деформує обличчя суспільства, спрямовує його розви­ток в антицивілізоване русло.