Сторінка
5

Концепція розвитку та її альтернативи

Значення відкриття певних закономірностей процесів самооргані­зації та реорганізації складних систем синергетикою полягає в тому, що радикально змінилось розуміння стосунків між гармонією та хао­сом, упорядкованістю та безладдям, інформацією та ентропією: вия­вилось, що хаос не є абсолютною антитезою гармонії і результатом руйнівних сил, результатом нездоланного росту ентропії, як це здава­лося раніше, а перехідним станом від одного рівня упорядкованості до іншого, більш високого типу гармонії. Такий висновок, одержаний при вивченні термодинамічних систем, відразу ж розповсюджений фундато­рами синергетики — Іллею Пригожиним, Гансом Хакеном, Сергієм Кур-дюмовим - на соціокультурні процеси. Таке широке застосування прин­ципів та закономірностей синергетики ставить питання про необхідність їх філософського осмислення та обґрунтування. Вирішуючи цю пробле­му, філософія може і повинна подолати агностицизм та зв'язаний з ним фрагментаризм філософського дискурсу, що склався в першій половині XX ст., та повернутися до побудови цілісної, системної картини світу та розкриття місця і ролі людини в світі. Все це сприяє уточненню та конкретизації філософських категорій: структура і система, порядок (лад) та хаос (безладдя), усталеність та неусталеність, простота та склад­ність, що використовуються при характеристиці процесів розвитку. Ви­никає необхідність перегляду змісту категорій час (в контексті нового розуміння незворотності часу та нового тлумачення співвідношення між майбутнімта сучасним станами нелінійного середовища), простір (зміст такої категорії розширюється за рахунок порушення традиційного розуміння просторової симетрії), необхідність та випадковість, детер­мінізм (визначення) тощо. Та й сам розвиток у світлі досягнень сучас­ної науки уявляється інакше.

Формуються передумови для розробки сучасної філософської сис­теми розуміння процесів розвитку, яке б включало такі їх сторони, які не може пояснити класична діалектика. Серед найважливіших - нелі-нійність та багатоваріантність (альтернативність), стохастичність та непередбачуваність процесу розвитку, конструктивна роль хаосу (без­ладдя) та випадковості в виникненні нового.

Сучасна наука свідчить про те, що еволю­ційні зміни у складних відкритих системах недостатньо тлумачити як невпинну еволю­ цію в одному напрямку. Сучасна наука вка­зує на безнадійну застарілість дихотомії прогресистів та реставра­торів у розумінні процесів розвитку, оскільки обидві ці позиції ґрунту­ються на некоректних в науковому сенсі лапласівських уявленнях лінійної залежності причини та наслідку, минулого та майбутнього. В дійсності, навіть якщо відтворюємо причину, то не завжди можемо відтворити наслідок, тому що в світі стохастичних процесів однознач­на лінія зв'язку між ними відсутня.

В межах сучасної наукової картини світу стверджується уявлення, що в розвитку складноорганізованих систем існує два рівня їх еволю­ції. Для одного з них характерна усталеність, лінійність та передбачу­ваність, для іншого - неусталеність та •нелінійність. Поведінка систе­ми на такому етапі - етапі неусталеності та нелінійності, як правило, описується нелінійними рівняннями (рівняннями, що мають наукові величини в ступенях більших одиниці або коефіцієнти, які залежать від середовища та можуть мати якісно різні рішення). Звідси випли­ває фізичний сенс нелінійності - множині рішень нелінійного рівнян­ня відповідає множина шляхів еволюції системи, що описується нелінійними рівняннями. Тому однією із центральних для сучасної концеп­ції самоорганізації є ідея про поле шляхів розвитку — потенційно існую­чому спектрі структур, які можуть виникнути в процесі змін систем, що самоорганізуються. Тобто відкрита нелінійна система в стані неус­таленості є носієм багатоманіття пізніх форм майбутньої організації. До того ж на нелінійному середовищі можливий не будь-який набір шляхів майбутньої еволюції, а лише певний їх спектр. Останні опису­ють ідеальні форми реально можливих утворень і є аттракторами (відносно стабільний стан системи, що притягує всю різноманітність її траєкторій), до яких тільки й може еволюціювати система. Якщо систе­ма потрапляє в конус аттрактора, то неодмінно еволюціонує до віднос­но усталеного стану. Те, які структури можуть виникнути в стані неста-ленності в системі, визначається виключно внутрішніми властивостями системи, а не параметрами зовнішнього впливу. Посилення стану нес-таленності та нелінійності приводить до збільшення способів об'єднан­ня простих структур у складні, і, як наслідок, до можливості побудови складніших формоутворень, організацій і структур.

В світоглядному розумінні ідея нелінійності може бути експлікова­на через усвідомлення відсутності жорсткої визначеності розвитку, від­сутності єдиного еволюційного шляху та ствердження ідеї багатоварі-антності, альтернативності шляхів еволюції. Ідея багатоваріантності процесів розвитку органічно зв'язана з проблемою вибору того чи ін­шого шляху розвитку із спектру можливих альтернатив. У світі пану­ють принципи відбору, що виділяють із безмежної множини можли­вих, віртуальних станів якусь множину тих, що можуть бути реалізованими. Ці принципи відбору допускають існування таких бі-фуркаційних станів (точок розгалуження), з яких навіть при відсут­ності стохастичних факторів матеріальний об'єкт може перейти в мно­жину нових станів. В такому випадку нелінійна система не жорстко дотримується приписаних їй шляхів, а нібито «блукає по полі можли­вого», актуалізує, виводить на поверхню лише один із можливих шля­хів, до того ж кожного разу випадково, тобто в реальній картині буття присутня випадковість, нестабільність. Сучасна наука, отже, знову від­криває випадковість як важливий і необхідний елемент світу.