Сторінка
2

Ритуалізовані вправи в системі амодосконалення (китайський варіант)

Французький дослідник Р.Хаберзетцер пов’язує тао (ката) з ритуальним танком, завдяки якому легендарний “жовтий імператор” при певних умовах міг зробити людину щасливою та здоровою. Р.Хаберзетцер зазначає, що в сучасному вигляді названі вправи є прообразом “бою з тінню” [4, 12]. Ця битва з Анімою фактично є відбитком даоського уявлення про бій новонародженої самості “нетлінного зародка” з “демоном” проекції власних недоліків. Тобто, людина бореться з собою і в собі і тільки перемагаючи, може стати особистістю.

Вищесказане свідчить про той успіх, якого можна досягти, користуючись вченням класичної китайської філософії. Людина може навіть осмислити тільки у бойовому мистецтві такі трансцендентні поняття, як Дао, Де та інші. З іншого боку, формалізовані вправи, мета яких - гартування тіла, мало чим відрізняються від танку містерії східного театру (особливо фольклорної драми), від танку влаштованого на арені традиційного цирку тощо. Танок як вид естетичної діяльності і на сьогодні несе інформацію про свої початкові форми: сучасні школи китайського бойового мистецтва шукають свій родовід на сторінках літературних текстів (у першу чергу, в образі таких персонажів, як король мавп Сунь Укун з твору “Мандрівка на Захід”).

В даному контексті доцільно нагадати механізм формування нового світогляду у процесі виконання сакрального танку. Танок, як і згадувані нами квіти сакури, спроможний вивести реципієнта за межі освоєного середовища. Тобто ілюзія, оманливе, хибне сприйняття дійсності, зіштовхнувшись з реальним світом, поступається радикальній доцільності, економності у всіх тілесних рухах. Одномоментне поєднання примарливого з раціональною доцільністю невблаганно породжує трагічну колізію. У цьому випадку трагедія, як символічний горизонт, що визначає способи людського співпереживання (катарсис) перед лицем руйнуючої конкретну людську істоту реальності піднімається до рівня “екстатичної машини” (користуючись терміном М.Мамардашвілі). Згідно теорії знаного філософа, культурна форма являє собою механізм вилучення і завершення смислів, які стали незрозумілими у тлумаченні начала і кінця людської істоти в її конкретному емпіричному бутті. Аналізована нами концепція збігається з теорією К.Юнга, який довгий час займався східною культурою і який довів, що для вирішення глобальних проблем людства у царині їх духу можуть бути використані архетипічні образи.

На прикладі мистецтва танцю, квітів сакури, золотої вази ми спробували виокремити естетичну складову, яка становить ведучу партію в ансамблі засобів самоудосконалення. В даному місці продовжимо розпочатий аналіз художньо-естетичної сутності танку та його первісного змісту. Не важко помітити, що кожна з вправ перетікає одна в одну, цілий ансамбль вправ стає одним рухом, складаючи якийсь художній сюжет, наприклад, одна з вправ має поетичну назву "золота курка спускається з гори". Виконуючи тао, адепт фактично наслідує ідеальні архетипи.

Досить глибоко осмислив китайський танок А.Лук’янов [3], висунувши концепцію формування змішаного зооантропотеоморфного першообразу. На його переконання зооморфними образами в окремих вправах найчастіше виступають дракон, гусак, фенікс, ластівка. Антропоморфні образи вказують на конкретні загальновідомі історичні особи. В першу чергу - це Су Цін (доба Воюючих Царств), Сун Бінь (доба Трьох Царств), Хань Сін (доба Хань) тощо. Більше усього зафіксовано теоморфних образів Тхай Гун, Лон Ван (цар драконів), Лей Гум (бог грому), Ба Ван (демон посухи) і т.і. Тому адепт, виконуючи, наприклад, вправу Тхай Гун рибалить, не може вважати рух досконалим без внутрішнього наповнення. З цієї причини він мусив спочатку ознайомитися з міфом про Тхай Гуна, а потім уявити себе на його місці і наслідувати характер героя.

Треба зауважити, незважаючи на те, що Шао-Лінь вважався буддиським монастирем, де з VIII ст. розвивається традиція чань-буддизму, у ньому відчувається досить сильні впливи даосів. У вправах, які сприяють самодосконаленню, згадуються даоські святі: Джун Лі, Дун Бінь, Цхай Хе, Лі Тхе-гуай, Чжан Го-лао, Хань Сіан-цзи, Цао Годзю і Лао Цзи і їх більше ніж, власне, буддійських святих. Окрім того, переважне число предметів також пов’язане з атрибутами даоських безсмертних. Ще раз наголошуємо на тому, що святі цілком конкретні, як правило, історичні особи.

Спробуємо перевірити, чи відповідають описані комплекси (тао) міфологічній мандрівці Героя і пов’язаного з ним формуванням зооантропоморфного образу так, як це виходить з концепції А.Лук’янова. Порушена проблема спрощується порівняльним аналізом китайського національного мистецтва (Го-шу) в контексті світової сакральної культури. Оскільки очікуваний ідеал (Бог) у християнстві та Дао у даосизмі мають позафеноменальний характер, найбільш характерним символом якого вважається світло, всі згадані міфологічні первообрази, дії яких наслідує адепт, можна вважати лише авторською трактовкою шляху до Абсолюту. Таких шляхів може бути багато і тому доцільне використання паралельного аналізу. Запропонований аналіз дасть можливість залучати різні назви у різних тао для опису однотипних рухів.

Міфологічна мандрівка Героя починається з заклику кинути усталене життя та рушати у подорож. Як правило, вже на цьому етапі декларується кінцева мета, доцільність такої мандрівки. Так, у давньослов’янській міфології лицар (Ілля Муромець) може до зрілого віку сидіти на печі, аж поки не почує прохання-наказ боротися з ворогами рідної землі. Тао, як правило, починається стандартно, рухом: "стояти на нозі, не поворухнувшись". Подібна вправа може мати такі назви: