Сторінка
2
Раніше, коли в людських соціумах ієрархія вибудовувалась за природним правом, сильніший брав рогача і орудував глечиками, а коли він слабшав, цей інструмент перехоплювали міцніші руки. У сучасному цивілізованому світі це все може робитись на інших засадах і не в такий спосіб. Нині нерідко визначальну роль у влаштуванні людського соціуму відіграє не реальний стан його дійсності, а те, чим і як позначена ця дійсність, тобто інформація і знання, поява яких інколи передує виникненню самої соціальної дійсності. Звідси актуалізується проблема суб’єктивної ролі того, хто цю інформацію та знання плодить.
У житті цивілізованих людей цілком реальною може бути ситуація, коли оте маленьке собача, що вискакує з кущів і гавкає на слона, може стати суспільним слоном і зайняти відповідне ієрархічне місце в соціумі, коли воно стає володарем відповідного чи то мандата, чи диплома, а може й сертифіката. Взагалі різновид документа принципового значення не має, важливо, щоб було написано, що саме оця моська є слон і обов’язково стояла легітимна печатка.
В зоопарку, якщо хтось навіть не жартома, а всерйоз поміняє таблички між стійлом верблюда і кліткою зайця, це не вплине на відповідну зміну раціону харчування цих тварин. А в людських соціумах, де можуть діяти, хоч і надумані, але виписані закони, якщо заєць став володарем документа, який засвідчує, що він верблюд, раціон харчування може змінюватись автоматично, байдуже, що в реальній дійсності верблюда немає. Зайцю добре, якщо навіть харч і не підходить, зате його багато, можна виміняти на щось їстівне для себе. Але ж приреченість верблюда очевидна, коли йому виписують довідку, яка засвідчує, що він значно менша звірина.
Коли в такий спосіб істинна соціальна дійсність підмінюється неістинною, тобто удаваною або просто неправедною, людина, що стає на цей шлях, робиться перевертнем, оскільки видає себе за того, ким вона насправді не є і не може бути. Якщо в соціумі такі феномени мають поодинокі випадки, це дає можливість більшості нормальних людей відчувати себе самими собою, тобто підтримувати цим самим людські умови для суспільного життя. Але якщо спотворення соціальної дійсності набуває ознак тотальності, то найтяжче в такому соціумі людям, які не хочуть бути перевертнями, оскільки перевернутий таким чином людський світ запрограмований на формування, продукування людських індивідів, які сприймають істину у її спотвореному вигляді. У такому деформованому соціальному просторі нелицемірні, щирі, відверті і правдиві люди сприймаються їхнім соціальним оточенням, як диваки.
Тепер перейдемо до тлумачення поняття правди. Коли заглянемо у чинний орфографічний словник української мови, то зможемо там, крім слова правда, побачити похідні від нього: правдивий, правдоборець, правдолюб, правдоподібний, правдошукач, праведник, праведність, правий, правильний. Що ж до поняття “істина”, в цьому ж словнику можна побачити лише такі слова, як істина, істинний та істинність. Звертаючись до груп антонімів, знаходимо такі слова: неправда, неправдивий, неправдоподібний, неправедний, неправий, неправильний; кривда, кривдження, кривдити, кривдний, кривдник, кривдниця; брехня, брехання, брехати, брехач, брехливий, брехун, брехунка; хибний, хибність; помилка, помилковий, помилковість [4].
Не претендуючи на те, що під силу професійним лінгвістам, у тлумаченні суті терміна “правда”обмежимось доступним для широкого загалу розумінням. Відштовхуємось від того, що має сприйматись без доведень. У нас немає підстав стверджувати, що поняття правди та істини зовсім нетотожні або, навпаки, повністю ідентичні. Ми без сумніву сприймаємо їх, як близькі, як синонімічні слова. Після введення у контекст нашого дослідження розуміння поняття “істина” нам залишається з’ясувати, що має належати лише поняттю “правда”, як нетотожне істині, а що залишається в обсязі поняття останньої, як властиве лише їй.
Спочатку визначимось, яке з цих двох понять більше за своїм обсягом. Не повинно бути принципових заперечень щодо того, що правда – більш всеосяжне поняття, ніж істина. На користь такого твердження свідчить наявність значно більшої кількості похідних від правди слів та їхніх антонімів, що семантично не можуть бути протиставлені поняттю істини. Зокрема, кривда і похідні від неї слова не можуть розглядатись як антоніми істини. Це наштовхує на думку, що правда як поняття може охоплювати і те, що сприймається як істина, і простиратись далі, в царину моралі, почуттів, життєвих принципів, позицій людини. Істина ж обмежується знаннями про дійсність, достовірність яких залежить від пізнавальних можливостей людини на момент їх здобуття.
Класичними прикладами щодо цього є знання, які вважались істинними протягом тисячоліть про будову Всесвіту, центром якого розглядалась Земля, навколо якої обертаються небеса, про Сонце та інші небесні світила, що на початку нової ери Птоломеєм було теоретично розгорнуто в спеціальну систему, яка закріпилась в історії людства під його ім’ям. Істинність цієї теорії не піддавалась спростуванню аж до Нового часу, коли з’явились відкриття Коперника, Кеплера, Галілея, Ньютона. Іншим яскравим прикладом відносності достовірного відображення об’єктивної дійсності можуть служити знання класичної фізики та їхнє сприйняття, як істинних щодо епохальних відкриттів теорії відносності, квантової теорії і критичний перегляд у новітній період [6].
Чим важливі ці (та інші) приклади, чередою яких вибудуваний людський шлях пізнання навколишнього світу? До Коперника вчений, який вивчав зоряну карту неба, спираючись на концепцію Птоломеєвої системи, роблячи свій внесок у скарбницю знань астрономії, утверджував хибну істину про дійсність, але говорив правду, коли репрезентував свої знання, оскільки він вірив у коректність загальновизнаної базисної теорії про будов Всесвіту та істинність добутих ним знань. Джордано Бруно, який вже по-іншому розглядав Світобудову, був вірним як істині, так і правді, які, на жаль, були на той час неприйнятні для інквізиції, яка жорстоко стояла на сторожі теологічного вчення. Галілео Галілей залишився вірним істині, але зрадив правді, що дало йому можливість уникнути страти.
Так було, та і є, так, на жаль, буде, що для людини легше встановити істину, ніж відстояти правду у людському світі. Трапляється, що науковець може бути наполегливим і безкомпромісним у здобутті нових знань, доводити і відстоювати їхню істинність перед науковим співтовариством, але водночас буде безпринципним і навіть брехливим у реальному житті серед людей. Це може виходити далеко за межі розсудливого і зваженого компромісу, яким можна було б виправдати вчинок Галілея і яким міг би врятувати своє життя Бруно, залишившись при цьому вірним своєму новому науковому світобаченню, в істинності якого він був переконаний.
Завантажити реферат