Сторінка
3

Соціальна держава в європейській традиції

Позиція соціальної державності найбільш яскраво була репрезентована в німецькій традиції. Саме через дослідження цієї традиції стає зрозумілою різниця між ліберальною доктриною та позицією Г.В.Ф. Гегеля, який розглядав державу як вищу інстанцію, як самоціль. Він надавав останній визначальні права по відношенню до громадян. Гегелівська позиція історично є антитезою щодо розвитку ліберальної держави. Держава в ліберальній традиції, на відміну від соціальної, не має власних особливих цілей. Вона має зосереджуватись задля розв’язання базового завдання, має бути засобом для забезпечення головної мети. Базовим завданням, у ліберальному вимірі є розвиток особистості, свободи людини, забезпечення необмеженого права особи на збагачення. У відносинах між державою і суспільством саме суспільство визначає розвиток держави. Така позиція не була прийнятною для Гегеля, який є прибічником соціальної держави – державного втручання в економічну сферу. Щодо позиції І.Канта, то автор цих рядків вже піддавав аналізу позицію кенігсберзького філософа стосовно соціальної держави [6,с.15]. Німецький мислитель в дусі ліберальних вимірів європейської традиції не сприймає моделі політичного патерналізму, яка тривалий час була визначальною для абсолютистських держав Західної Європи. Йдеться про заперечення типової для традиційних суспільств форми влади, яка діє лише у дусі батьківської опіки над власними підданими [7,с.22]. Разом з тим позицію І.Канта не можна вважати втіленням лише ліберальних тенденцій. Його політична теорія, заперечуючи виміри патерналізму (Кant’s critique of cameralism), стверджує гуманістичний проект пріоритету людських прав та свобод, які мають бути вищими за виміри добродійності, які є притаманними для феодально-князівської держави загального блага. Кант наполягає на створенні досконалого законодавства для welfare state, яке мало б сприяти соціальному захисту малозабезпечених, стверджуючи, що „державне втручання для допомоги бідним є необхідним, адже це об’єднає людей в гуманне суспільство” [8,с.22]. Він намагається поєднати кращі риси соціальної та ліберальної держави.

В умовах сьогодення особливої актуальності набуває актуалізація європейського досвіду розвитку соціальної державності в Україні, як складовій частині європейського співтовариства. Саме інкорпорація європейської форми соціальної держави, яка здійснює свої цілі та принципи у формі правової державності, рухається у напрямку якнайбільшої гуманізації суспільних відносин через розширення прав особистості та громадянина, має стати визначальною для майбутньої України. Разом з тим маємо усвідомити, що європейська традиція утворення та розвитку соціальної держави складалася протягом тривалого часу, подолавши складні суперечності та конфлікти різних соціальних груп і початкові ліберальні тенденції ринкового фундаменталізму. В історичному контексті можемо говорити про різні форми розвитку цього типу держави, які мають розглядатися як певні пов’язані між собою етапи її становлення та еволюції. Первісна форма соціальної держави пов’язана з розповсюдженням соціальної підтримки, соціального забезпечення, соціального захисту від певних соціальних груп на всіх репрезентантів суспільства. Поступово соціальна підтримка широких верств населення, через закріплення прав громадян на соціальні гарантії з боку держави, знаходить правове закріплення в європейських цивільних кодексах та конституціях. Зокрема за пропозицією відомого німецького суспільного діяча та політика Г. Галлера було визначене поняття „соціальна правова держава”, яке остаточно закріпило природні соціальні права людини та громадянина. Врешті-решт були закладені правові параметри соціальної державності, а соціальні функції набули в ХХ столітті визначального та обов’язкового характеру. Відбулася як остаточна цивілізаційна передача соціальних функцій від суспільства до держави, так і розподіл повноважень між ними. Держава взяла на себе функції забезпечення населення роботою, соціальний патронаж, життєві та цивілізаційні стандарти для найменш захищених категорій людей, втілювала державні та муніципальні програми для різних соціальних груп та регіонів. У європейських країнах поступово створюється певний етос відповідальності держави щодо надання різним громадянам та соціальним групам рівних соціальних та правових можливостей.

Політична база соціальної держави була закладена в ХІХ столітті в Німеччині. Лоренц фон Штейн сформулював базові параметри концепції соціальної держави і соціальної демократії. На його думку, держава має сприяти добробуту кожної особи, забезпечити фундаментальні права власності, сприяти вирішенню суспільних, класових та громадянських конфліктів. Враховуючи вплив німецьких соціал-демократів, О.Ф. Бісмарк законодавчо затвердив програми соціального страхування та розширив соціальні та громадянські права різноманітних спільнот шляхом державного втручання в економіку та соціальну сферу. На початку ХХ століття за ініціативою ліберальної партії схожі закони були прийняті в Англії, які забезпечили не тільки пристойну заробітну платню, але й визначили соціальні права як базові для людини та громадянина.

Під час ”великої американської депресії” американський президент Франклін Делано Рузвельт, на відміну від наших політиків, не тільки вів розмови в конгресі про права людей на гідну заробітну платню, але й провів через законодавчий орган „Економічний біль про права”, який зобов’язував підприємців забезпечити для трудящих гідне соціальне та медичне забезпечення. У ХХ столітті в Сполучених Штатах виникла соціальна концепція фордизму, яка передбачала високу заробітну платню для робітників і заохочувала добрі стосунки між управлінцями та робітниками. В історичному контексті фордизм змінив соціальне та економічне мислення в цілому, трансформуючи соціальну, економічну та громадянську діяльність суспільства в цілому.

Починаючи з 60 років ХХ століття, попри різноманітні версії соціальної держави в країнах Європи, базовим завданням розвинутих країн стає підвищення життєвого, освітнього та цивілізаційного рівня європейських суспільств, а термін „держава загального добробуту” стає синонімом соціальної держави. Підвищення ролі соціальної держави поєднується з перебиранням на себе державою певних функцій громадянського суспільства, що викликає невдоволення у різних соціальних груп, передусім лівого спрямування. Відомі студентські заворушення 60-х років були реакцією європейського суспільства на обмеження політичних вимірів свободи, а ліберальні критики акцентували увагу на економічних ризиках суспільства загального добробуту. Сучасні версії соціальної держави віддзеркалюють нові тенденції розвитку суспільства, що пов’язані з новими ринковими умовами, технологіями і є більш сприятливими для розвитку громадянського суспільства передусім тому, що заперечують всі форми політичного та правового патерналізму. Вони передбачають існування правового суспільства, як базової форми демократичної соціальності, згідно з якою кожна людина визнається в державі за розумну істоту, здатну самостійно вирішувати і обирати спосіб тієї чи іншої дії. Згідно з таким підходом, моральні переконання людей, їх ідеали і цілі не підлягають владно-законодавчому визначенню. Моральні справи та ідеали мають бути підпорядковані лише громадянському суспільству. Натомість правовий лад використовує засоби і санкції, які необхідні лише для того, щоб схилити індивіда до визнання і зберігання моральних та загальнокультурних норм європейської цивілізації.