Сторінка
1

Організація бюджетного контролю в демократичному суспільстві

Бюджетний контроль — пріоритетна і дуже важлива складова бюджетного менеджменту. Річ у тім, що бюджет — це не просто розрахунковий кошторис, зведення урядових доходів і видатків, документ державного фінансового рахівництва. Бюджет — свідчення влади, ознака державності, закон, відхилення від якого в правовій державі за нормальної ситуації не допускається. Владний характер бюджету та гарантії його виконання забезпечують органи фінансового контролю, які звіряють передбачені за бюджетом доходи і видатки з фактичними сумами та перевіряють дії підзвітних осіб і розпорядників бюджетних коштів. Через бюджетний контроль забезпечується реалізація цілей державної фінансової політики, належне виконання функцій держави, поліпшення фінансово-економічних показників, зростання державних доходів і ефективне їх використання за порівняно невеликих витрат на утримання контрольних органів. Зіставлення існуючого, фактичного стану речей із належним, потрібним, того, що є, з тим, що має бути, допомагає боротися з порушеннями та зловживаннями, сприяє підтриманню дисципліни і запобіганню деморалізації суспільства.

Є переконливі докази, що зосередження в одних руках законодавчих, виконавчих і судових повноважень, а отже, і відсутність дієвого контролю за бюджетом, породило адміністративне свавілля й фінансове безладдя, що згубили Римську імперію'. Заслуга європейської буржуазної цивілізації полягає в тому, що в західних країнах була установлена подвійна форма контролю за станом бюджету: парламент як орган представницького народоправства установлює податки і запроваджує контроль за їх використанням. Громадяни мають конституційні права, які дають їм змогу впливати на бюджетний процес і податки, контролювати їх витрачання, вимагати звіт про виконання бюджету за громадянського обов'язку платити податки. Бюджетний контроль як одна з основних складових бюджетного менеджменту набуває особливого значення в Україні, зважаючи на ту відносну легкість, з якою можна ухилитися від податку чи витратити бюджетні кошти не за призначенням.

З фінансового погляду функціонування держави є не що інше, як витрачання коштів за відповідного забезпечення доходами. Це означає, що державне управління перебуває у функціональній єдності з бюджетним контролем. Звідси органи бюджетного контролю фактично є інструментом загальнодержавного менеджменту. Вони забезпечують владні структури фактичною й аналітично-критичною інформацією про фінансово-економічні явища, необхідною для підтримання державного порядку та прийняття рішень. Даними контролю користуються урядові відомства і законодавчі органи з метою адміністративного управління, організації державного життя, регулювання соціально-економічних процесів в інтересах суспільства. Контроль перетворює мікроінформацію про факти та явища фінансового життя в знаряддя макроекономіки, у засіб формування і здійснення певної бюджетної політики.

Контрольний процес становить певну суспільну цінність для всіх його структур і учасників. Для чиновника-фінансиста контрольна діяльність означає професійну перевірку виконання бюджету з погляду законності, доцільності й ефективності витрачання коштів. Спеціальний інтерес контролера полягає у визначенні змісту, значення, легітимності здійснюваних фінансових операцій. Під цим кутом зору контроль є до певної міри специфічною різновидністю дослідної роботи.

Для установи, що перевіряється, контроль відображає офіційну оцінку її діяльності з погляду дотримання певних формалізованих вимог, нормативних та етичних критеріїв. У податковій службі контроль забезпечує перевірку платників на відповідність їхніх дій правилам фіску, а системи оподаткування в цілому — на адекватність фінансовій політиці. У підсумку прагматично-суспільні функції бюджетного контролю реалізуються як практична корисність для учасників контрольного процесу.

Одвічна мотивація ринкової економічної системи — отримання прибутку. Мотив прибутку став квінтесенцією капіталістичної культури, сприяв розвитку економіки й інтелектуального потенціалу цілих народів, перетворився в засіб прогресуючого матеріального добробуту (в даному разі ми абстрагуємось від негативних аспектів цього процесу). Цими досягненнями капіталізм зобов'язаний загальновизнаним цінностям приватного характеру: працелюбності, бережливості, підприємливості. Проте і до державних функціонерів західні демократії висувають високі вимоги щодо компетентності, чесності, неупередженості, хоча це не завжди має місце в життєвих реаліях.

Ці якості особливо важливі в ситуаціях, де грань між законом і беззаконням дуже тонка. Відомо, що ринкова психологія за своєю сутністю є проявом раціонального егоїзму. Тому бюджетний контроль, яка б не була його користь на загальносуспільному, державному рівні, тобто макрорівні, на мікрорівні індивідуальних економічних інтересів сприймається не однозначно. З філософсько-екзистенціального погляду свобода і підконтрольність несумісні між собою. У державному контролі вбачають певні соціальні невигоди, які не узгоджуються зі згаданими вище рушійними силами фінансово-господарської активності.

Декларуючи право демократичного суспільства контролювати, колишній керівник Головного контрольно-ревізійного управління США Е. Стаатс тут же застерігає про суперечливість контролю: «Постає одвічне питання — чи може уряд контролювати, не порушуючи таких цінностей, як самостійність, винахідливість, творчість, ініціатива, які історично пов'язані з незалежними від контролю верствами суспільства».

Професор Колумбійського університету Г. Менсфілд також упевнений в існуванні парадоксу у взаємовідносинах між свободою і контролем. На його думку, контроль за своєю сутністю виражає ідею залежності, вимагаючи виконання роботи «за розпорядженням, без свободи власних висновків і вибору». Поширений на Заході ліберальний індивідуалізм у ставленні до контролю констатує і професор Віргінського університету Ф. Мошер: «Якби кожного контролювали в усіх діях, думках, уявленнях, то це був би досить безплідний, похмурий і нерухомий світ, де несхвалення чи покарання за невдалу ідею або провалений експеримент стримував би особисту ініціативу».

Подібна аргументація відображає взаємодію двох протилежних засад, властивих ринковій цивілізації: з одного боку, це індивідуальне прагнення до неконтрольованої діяльності як непорушна умова успіху; а з іншого — необхідність дотримання законів і суспільної дисципліни в загальних інтересах. За словами шведського соціолога Б. Свенссона, «втягування у сферу контролю широкого кола людей у багатьох випадках є посяганням на гідність особистості». Проте, залишаючись реалістами, у ставленні до контролю треба шукати рівнодійну різнонапрямлених чинників, компромісу між ними, що значною мірою залежить від його організації і демократичності.