Сторінка
2
Функції та обов'язки ФРС і міністерства фінансів чітко розподілені, вони щороку розміщують багатомільярдні нові випуски облігацій, які завжди мають попит. Як стверджують офіційні особи і ФРС, «система працює добре». Найважливішою проблемою, навіть у тому разі, що «все йде добре», є розміщення нових випусків.
Сучасна держава — важливий і масштабний суб'єкт фінансового ринку. На противагу іншим суб'єктам вона отримує з ринку значні фінансові кошти, практично не вносячи майже нічого у фонд заощадження. У структурі заборгованості фінансового ринку облігації всіх рівнів адміністрації США (федерація, штати, місцева влада) становлять приблизно 40%. У фондах, щороку акумульованих на кредитних ринках США, федеральні облігації становлять біля 20 %, муніципальні облігації — біля 2%. У США до складу федерального боргу входять: борг казначейства і борги федеральних агентств, останні мають право випускати цінні папери і фінансуються федеральним урядом. Заборгованість агентств становить 10—12% від загальної федеральної заборгованості.
Основна сума боргу (60—65 %) являє собою ринковий борг, облігації якого вільно обертаються на фінансовому ринку. Котирування цінних паперів уряду публікується щоденно в «Уолл Стріт Джорнал» та інших виданнях США. У складі ринкового боргу майже частина припадає на короткострокові казначейські векселі, у заборгованості за казначейськими нотами зростає короткострокова їх частина (від одного до трьох років). У такий спосіб порушується «золоте правило державних фінансів»: максимальне збільшення позик на тривалі строки за скорочення питомої ваги короткострокових запозичень.
Коло кредиторів держави досить широке. Його можна поділити на три основні сегменти: небанківські інвестори, банки, казначейські та інші федеральні фонди й агентства. Упродовж тривалого періоду (1940 — початок 2000 рр.) намітилася тенденція зростання питомої ваги облігацій, придбаних небанківськими інвесторами: їх частка становить біля 60 %. Частка банків значно знижується — до 11—12 %, казначейських і федеральних фондів та агентств, що зосереджують у себе неринкові випуски, коливається від 9 до 30%. Склад небанківських інвесторів різноманітний. До них належать фінансові інституції, місцеві та штатні казначейства, фізичні особи, а також іноземні кредитори. Фінансові інституції виступають посередниками на фінансовому ринку. Державні облігації посідають важливе місце в їхніх активах. Так, в активах ощадних і кредитних асоціацій п'ята частина являє собою інвестиції в цінні папери, з них до 80 % — у державні облігації. Кредитні, взаємні фонди, страхові компанії є також значними кредиторами держави.
Фізичні особи (бюджети домашніх господарств — за термінологією американської статистики) є як прямими інвесторами в державні цінні папери, так і непрямими через названі вище фінансові інституції. У США випускаються також ощадні бони — облігації неринкового характеру, що розміщуються серед фізичних осіб. Звернемо увагу на особливості цих облігацій. По-перше, вони низько номінальні (від 500 до 10 000 дол.). По-друге, їх купівля полегшена тим, що вони продаються за ціною від 50 до 100% номіналу готівкою або безготівковим розрахунком під час одержання заробітної плати. По-третє, полегшено їх продаж. Інвестор може продати облігацію фінансовій установі або банку через шість місяців після придбання у будь-який час. Це дає можливість розширити коло державних кредиторів. У цілому біля 10 % усього федерального боргу припадає на ощадні бони та інші облігації, придбані фізичними особами.
Статистика США реєструє фінансові активи домашніх господарств1. Якщо взяти їх за 100%, то в середньому за 1970— 2002 рр. на інвестиції в державні облігації припадало приблизно 5 %, у муніципальні облігації — 3%. Фактичні ж вкладення значно вищі. Основна сума активів домашніх господарств була вкладена в цінні папери фінансових інституцій: 30% — у пенсійні фонди, 9,5 % — у взаємні фонди і страхові компанії і, таким чином, опосередкована у державні облігації.
Значення банків у придбанні державних облігацій визначається не тільки кількісною характеристикою. Федеральні резервні банки зосереджують у себе значні суми короткострокових облігацій. З усієї суми федерального боргу терміном до одного року на ФРБ припадає біля 20 %. У комерційних банках США значна частка інвестиційних операцій здійснюється з цінними паперами держави, переважно з короткостроковими. Пояснюється це тим, що банки є касирами казначейства, вони беруть участь у первинному розміщенні казначейських векселів. ФРБ проводять опера-ції на відкритому ринку шляхом купівлі-продажу державних облігацій з метою регулювання грошового обігу. Головним органом ФРС, який здійснює грошову політику в США, є Федеральний комітет із відкритого ринку (ФКВР). Загальне керівництво операціями на відкритому ринку проводить Федеральний резервний банк Нью-Йорка за вказівками ФКВР. Ці операції проводяться по всій ФРС, тому купівля та продаж здійснюються з єдиного «рахунка системи операцій на відкритому ринку».
Основне призначення ФКВР полягає в прийнятті рішень про збільшення або зменшення кількості грошей, що перебувають в обігу, шляхом купівлі чи продажу державних цінних паперів. На підставі вивчення руху найважливіших економічних показників складаються прогнози на один рік і на один місяць наперед про стан кредитної активності, співвідношень між рухом процентних ставок і передбачуваним рухом грошових агрегатів. У 1978 р. було прийнято закон про повну зайнятість і збалансоване зростання (закон Хемфрі—Хоукінса), згідно з яким ФРС розробляє й публікує контрольні цифри приросту грошових агрегатів МІ, М2, МЗ, а також межі коливань приросту загальної суми внутрішнього нефінансового боргу. В економічній літературі така політика має назву тар-гетування, тобто встановлення певних цілей. Отже, регулювання грошового обігу пов'язане з регулюванням державного боргу.
Завантажити реферат