Сторінка
17

Підприемства та комерційний банк: Основи взаемодії

Фінансовий стан підприємства є економічною гарантією можливості повного погашення кредиту, якщо виникає в цьому необхідність.

Для підприємств з нестійким фінансовим станом виникає необхідність мати додаткові та реальні гарантії повернення кредиту.

Такими гарантіями повернення кредит виступають:

ü застава майна і прав;

ü передача права власності;

ü гарантії і поручительства;

ü страхування.

Законом України “Про заставу”, прийнятого Верховною Радою України 2.10.92 р. зі змінами і доповненнями від 25.02.94р., від 14.12.95р., визначено що в основу гарантій покладено заставу майна чи майнових прав, за допомогою яких забезпечуються зобов’язання боржника.

Згідно цього закону, право на заставу – це спосіб забезпечення зобов’язань, при якому кредитор (в даному випадку Банк) має право в разі неповернення позики клієнтом одержати перевагу щодо її погашення, виходячи з вартості заставленого майна перед іншими кредиторами.

Предметом застави не можуть бути національній культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності і занесені до Державного реєстру національного культурного надбання.

Тільки при наявності якісної застави та її збереження, може бути гарантовано повернення кредиту. Тому найбільш надійним способом збереження застави виступає передача її кредитору, тобто банку. В даному випадку позичальник залишається власником майна з опосередкованим володінням (за схемою). Кредитор набуває права безпосереднього володіння і несе повну відповідальність за збереження, пошкодження чи втрату майна.

У відповідності до Закону “Про заставу” об’єктами, що можуть бути предметом застави, виступають:

ü нерухомість;

ü застава товарів і обігу чи переробці;

ü заклад;

ü застава цінних паперів;

ü застава майнових прав.

Розглянемо кожен з них детальніше.

Отже, предметом нерухомого майна (іпотеки) є майно, що пов’язане із землею – будівлі, споруди, квартири, підприємства (їхні структурні підрозділи), як цілісний майновий комплекс, а також інше майно, що віднесене законодавством до нерухомості. Предметом іпотеки можуть бути належні громадянам на праві приватної власності земельні ділянки та багаторічні насадження. Забезпечення нерухомим майном, як правило, застосовуються при видачі великих довгострокових кредитів. При цьому забезпечення кредиту оформлюється борговим зобов’язанням позичальника – іпотекою. По деяких видах іпотечних позик банк може продавати іпотеки позичальника індивідуальним інвесторам. Це здійснюється шляхом випуску (емісії) цінних паперів, як правило, облігацій, забезпечуються іпотекою. Далі цей механізм передбачає надходження облігацій на ринок цінних паперів з тим, щоб реалізувати їх. Виручені кошти спрямовує в обіг. Платежі позичальників по іпотечних позиках розподіляється між власниками облігацій. Доход банку в цьому випадку складається з різниці між позичковими процентами, що сплачує позичальник банку, і процентом цінних паперах, який банк сплачує власникам облігацій.

Досить активно при наданні позик застосовується застава товарів в обігу. Вартість заставленого майна в цьому випадку може в кілька разів перевищувати суму позики і вимагає постійного контролю з боку банку. Тому найкраще застосовувати заставу товарів в обігу для клієнтів, що зарекомендували себе, як добросовісні позичальники і є першокласними клієнтами банку.

Вексельними кредитами є банківські операції по врахуванню (дисконту векселів); видача позичок до запитання під забезпечення векселів.

Кредит подається за заявою векселедержателя, яка подається до банку, в якому йому відкриті основні рахунки – розрахунковий, поточний. При розгляді можливості надання вексельного кредиту банк зобов’язаний переконатися, що клієнт буде спроможний своєчасно повернути кредит.

Врахування або дисконт векселів полягає в тому, що банк придбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його сплачує пред’явнику, а платіж отримує тільки за настанням зазначеного у векселі строку.

Економічною суттю операції є дострокова грошова реалізація векселя його держателем банку і переведення комерційного кредиту у банківський.

За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто вексель сплачується зі знижкою. Різниця між сумою, за яку банк придбав вексель сумою яку він отримує за цим векселем у строк платежу, називається врахуванням або дисконтом. Сума, яка підлягає утриманню на користь банку як дисконт, розраховується на підставі ставки врахування векселів.

Нарахування суми дисконту здійснюється за формулою:

С = К * Т * П = 10000 * 45 * 12 = 150 грн.

360 * 100 306 * 100

де С- сума дисконту.

К – номінальна сума векселя 10000 грн.

Т – строк у днях від дня обліку до дня платежу 45 днів.

П – ставка врахування – 12% річних.

Сума дисконту (відсоток за врахування) векселя стягується банком як би наперед, але зараховується на дохідний рахунок банку після отримання платежу за векселем.

Як елемент забезпечення кредиту товарними запасами може виступати вексель позичальника. Цей спосіб оформлення забезпечення застосовується при кредитуванні підприємств оптової та роздрібної торгівлі і здійснюється так: банк-кредитор сплачує товари фірмі – постачальнику позичальника. Позичальник отримавши товар, що юридично належить банку, зобов’язати зберігати його до моменту повернення позики. Зобов’язання позичальника засвідчується векселем, що належить сплаті на першу вимогу банку-кредитора. Якщо партія доставлених товарів продана, то позичальник має право розпоряджатись виручкою тільки за дорученням банку-кредитора. Без доручення виручка зараховується в рахунок погашення позики.

Застава цінних паперів передбачає заставу лише високоліквідних чеків, векселів, облігацій платоспроможних підприємств, які можуть бути передані в заставу з допомогою передавального напису (індосаменту) і цінні папери, що передаються за домовленістю заставодержателя та особи, на ім’я якої виписано цінний папір. За взаємною згодою сторін цінний папір може бути переданий на депозит до нотаріальної контори чи в банк. Причому за умовами договору застави, отриманий доход від цінних паперів може бути спрямований на погашення основного боргу чи нарахованих відсотків.

Кредитори, як правило, приймають в заставу високоліквідні цінні папери, платоспроможних підприємств. При нестійкій платоспроможності власників цінних паперів кредитор може потребувати у заставодавця застрахувати таку заставу.