Сторінка
7

Теоретичні аспекти проблеми державного боргу

Фінансуючи свій бюджет і продаючи боргові зобов'язання на відкритому ринку, уряд вдається до боргового фінансування. Приватні особи і фірми, у тому числі комерційні банки або інші фінансові установи, розплачуються за цінні папери чеками або готівкою. Потім уряд може використовувати ці кошти так само, як і податкові надходження.

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту. Уряд позичає у центрального банку для фінансування дефіциту бюджету, тобто вдається до монетарного фінансування. За монетарного фінансування центральний банк купує певну частину боргових зобов'язань уряду, тобто центральний банк створює гроші для фінансування цих боргових зобов'язань.

Фінансування постійних дефіцитів шляхом емісії грошей вестиме до тривалої підтримуваної інфляції. Однак одноразове збільшення пропозиції грошей у зв'язку з тимчасовим дефіцитом генерує тільки разове збільшення рівня цін, а інфляція не розвивається.

Якщо країни, що розвиваються, або країни з перехідною економікою хочуть дати раду бюджетним дефіцитам, то вони не можуть фінансувати їх шляхом випуску облігацій, тому що не мають ні розвинутого ринку капіталів, на якому можна продавати державні облігації у необхідних розмірах, ні довіри з боку населення та комерційних установ, через що повинні вдаватися до іншої альтернативи - емісії грошей. Як результат, коли вони мають великі дефіцити стосовно їхнього ВНП, то пропозиція грошей зростає значними темпами, що викликає інфляцію.

Реальні гроші держава може лише позичити і тільки в реальних їх власників - громадян, підприємств, банків, а також зарубіжних джерел. Шлях позичання коштів для фінансування дефіциту державного бюджету в іноземних кредиторів - це не вирішення проблеми, а тимчасове її відкладення і навіть її ускладнення. Цей шлях лише посилює фінансову залежність України від зарубіжних кредиторів, перекладає розв'язання даної проблеми на майбутні покоління.

В умовах великих бюджетних дефіцитів і зростання відсоткових платежів за державними зобов'язаннями казначейства намагаються максимально зволікати з виплатою заборгованості. З цією метою широко застосовується практика конверсії державних позик. Суть заходів, що вживаються, зводиться до того, щоб відстрочити погашення позик, по можливості перетворити короткострокові зобов'язання держави на середньо- та довгострокові. При цьому можуть використовуватися різні методи.

Казначейство може обмінювати з дозволу інвесторів на середньо- та довгострокові папери свої короткострокові зобов'язання, а також викупити останні за рахунок випуску нової довгострокової позики під вищий відсоток. Такі заходи можуть забезпечити короткостроковий ефект і полегшити на певний час фінансове становище уряду, але вони не можуть сприяти стабілізації бюджету, оскільки пов'язані переважно з подальшим збільшенням відсоткових ставок і, зрештою, зі зростанням суми заборгованості. До цього способу вдається і сучасна Україна.

Аналіз показує, що поки в Україні можливості для випуску цінних паперів обмежені як щодо обсягу, так і щодо строків. Це пояснюється, по-перше, відсутністю довіри населення до владних структур, які досі не розрахувалися з громадянами за багатьма попередніми борговими зобов'язаннями, в тому числі колишнього СРСР; по-друге, обмеженістю у населення достатньої кількості вільних грошей, які б воно могло позичити державі, по-третє, наявністю інфляції.

Для зменшення дефіциту Український Уряд змушений буде піти на істотне зниження державних видатків. Сьогодні частка державних доходів, яка направляється на обслуговування і погашення попередніх боргів, є постійно зростаючою. Зростання процентних виплат значно знижує частку державних надходжень, яка буде використовуватись для фінансування поточних та інвестиційних видатків. Ситуація погіршується тими обставинами, що 20% загальних доходів держава отримує в негрошовій формі, тоді як боргові зобов'язання мають виконуватися грошима. Бартерні й залікові операції не надають ресурсів ні для обслуговування боргу, ні на виплату зарплат чи пенсій. Ймовірно скорочення в найближчій перспективі торкнеться державної інвестиційної діяльності. Як рекомендації завжди наводяться докази, що державні інвестиції мають бути спрямовані тільки в інфраструктуру, основною метою чого є покращання умов для бізнесу. В такому випадку розвиток бізнесу вже у відносно короткий час зможе забезпечити необхідні надходження до бюджету. Разом з тим, зменшення дефіциту у довгостроковому аспекті можливе лише за умови зростання заощаджень в цілому.

Висновки

Сучасний етап формування боргових зобов'язань характеризується низкою специфічних особливостей. По-перше, в умовах глобалізації фінансових потоків, здійснення політики необмеженої відкритості щодо іноземних інвестицій певною мірою відбувається нівелювання меж між внутрішнім і зовнішнім боргом. По-друге, дедалі яскравіше унаочнюється посилення взаємозв'язку державних зобов'язань і зобов'язань господарюючих суб'єктів. Так, наприклад, попри те, що держава не має відповідати за зобов'язаннями недержавних фінансових структур, банкрутство провідних системоутворювальних кредитних установ може спричинити катастрофічні наслідки для платіжної системи країни, а відтак і для фінансової безпеки держави. По-третє, простежується практика перекладання боргових зобов'язань по кредитах, залучених під гарантії уряду, з господарюючих суб'єктів на державу.

Негативним моментом зростання внутрішньої державної заборгованості є те, що:

- в умовах суттєвої нестачі фінансових ресурсів стають реаліями невиконання державою своїх боргових зобов'язань, оголошення дефолту, а відтак - підрив довіри до держави як до надійного позичальника;

- унаслідок такого перерозподілу фінансових ресурсів унаочнюється "ефект витіснення" вітчизняних товаровиробників з ринку кредитних ресурсів, падіння інвестиційної активності;

- виплата високих відсотків по державних цінних паперах заохочує вітчизняні комерційні банки до проведення недосконалої ресурсної політики, а також збільшує нерівність у доходах фізичних осіб, оскільки боргові зобов'язання держави зосереджуються в руках найбільш заможної частини населення, яка, отримуючи відсотки, стає ще багатшою.

Звичайно, управління такою складною й неоднозначною категорією, як державний борг, потребує наявності і повноцінного правового забезпечення процесу формування боргових зобов'язань, функціонування відповідних структур, покликаних його обслуговувати, а також створення дієвого механізму його погашення.