Сторінка
2

Довгострокові та поточні плани в економічній системі держави

Стратегічне планування може бути розділене на загальне укрупнене (рамкове) і програмне. Завдання першого – визначення цілей: планування росту на довгострокову перспективу, пристосування до структурних зрушень, отримання необхідного прибутку. Завдання другого – визначення конкретної структури виробництва, вибір ринків збуту тощо.

Довгострокове планування є обов’язковим тільки для великих підприємств, його часові горизонти співпадають з періодами довгострокового народногосподарського планування. Стратегічне планування широко використовується при обґрунтуванні інвестиційної політики.

Тактика є частиною стратегії, що підпорядкована їй і обслуговує її. Вона характеризує засоби та прийоми, способи досягнення поставленої цілі, лінія поведінки кого-небудь. Іншими словами, тактика – це лінія поведінки, розрахована на порівняно короткий період, визначені завдання і конкретні форми досягнення поставлених економічних цілей.

Різниця між стратегічним (довгостроковим) і поточним плануванням полягає в наступному:

- довгострокове планування характеризується широким розмахом, а поточне – певною вузькістю. Стратегічним план галузі може бути тактичним планом народного господарства в цілому;

- поточне планування займається вибором засобів для виконання намічених цілей, які задаються на вищому рівні управління. Визначенням цілей і вибором засобів для їх реалізації займається довгострокове планування. Для досягнення найбільшого успіху необхідне як тактичне, так і стратегічне планування.

Економічна стратегія – це генеральна лінія, яка націлена на вирішення головних завдань певного періоду, на досягнення фундаментальних довгострокових цілей; вона включає в себе визначення головного напряму засобів і шляхів виконання поставлених економічних завдань.

Довгострокове планування базується на принципах селективності, альтернативності, комплексності. Принцип селективності орієнтує на глобальні цілі в системі світового господарства й міжнародного розподілу праці незалежно від національних, державних, регіональних та інших кордонів. Принцип багатоваріантності визначає велику кількість шляхів досягнення мети.

Принцип комплексності передбачає аналіз усіх без винятку питань фінансового, ресурсного й організаційного забезпечення кожного альтернативного варіанту стратегічного плану.

Таким чином, фінансове планування – це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування. Воно втілює встановлені цілі у форму конкретних фінансових показників і забезпечує фінансовими ресурсами закладені в виробничому плані економічні пропорції розвитку.

Список використаної літератури:

1. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. Посібник. – 2ге вид., доп. і перероб. – К.: КНЕУ, 2001. – 240 с.

2. Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник. – Тернопіль: АСТОН, 2001. – 362 с.

3. Державне регулювання економіки/ за ред. д-ра екон. наук, проф., акад АН Вищої школи України І.Р. Михасюка/ - Львівський національний університет ім І. Франка, Львів: „Українські технології”, 1999. – 640 с.

4. Фінанси підприємств: Підручник/ Керівник авт. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2000. – 460 с., іл

5. О.Д. Василик, К.В. Павлюк. Державні фінанси України: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 608 с.