Сторінка
1
Існують три різні способи переміщення капіталу від тих, хто має заощадження, до тих, хто їх потребує: пряме (безпосереднє); непряме через інвестиційні банки (компанія продає свої акції та облігації інвестиційному банку, який, у свою чергу, продає ці самі цінні папери компаніям і особам, що мають заощадження) і непряме з використанням фінансового посередника (спочатку посередник купує кошти у тих, хто має заощадження, в обмін на власні цінні папери, а потім використовує ці кошти для придбання і збереження цінних паперів компанії). Наприклад, той, хто має заощадження, може покласти в банк певну суму у гривнях, одержуючи замість цього від нього ощадний сертифікат, а потім банк може позичити гроші якомусь підприємству у вигляді іпотечного кредиту (під заставу нерухомості). Отже, фінансові посередники в буквальному розумінні утворюють нові форми капіталу — у розглядуваному випадку ощадні сертифікати, які є якісними цінними паперами, що зберігаються багатьма особами із заощадженнями. Наявність фінансових посередників значно підвищує ефективність ринків коротко- і довгострокового позикового капіталу.
Фінансовий ринок пов'язаний з кваліфікованим посередництвом між продавцем і покупцем фінансових активів. Такі фінансові посередники добре обізнані з поточною фінансовою кон'юнктурою, умовами укладення угод, різними фінансовими інструментами і в найкоротші терміни можуть встановити зв'язок між продавцями і покупцями. Фінансове посередництво сприяє прискоренню не тільки фінансових, а й товарних потоків, забезпечує мінімізацію пов'язаних із цим суспільних витрат.
Фінансові посередники практично створюють нові фінансові активи. Вони допомагають приватним особам, що мають заощадження, диверсифікувати їх (вкладати капітал у різні підприємства). Крім того, система спеціалізованих фінансових посередників може надати тим, хто має заощадження, більші вигоди, ніж просто можливість одержувати відсотки.
Як правило, фінансові посередники — це великі структури. До них належать банківська система, небанківські кредитні інститути, контрактні фінансові інститути.
Винятково важливу роль у господарській структурі країни з розвиненими ринковими відносинами відіграє банківська система. Остання організовує й обслуговує рух основного атрибуту ринку — капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перелив у сфери суспільного виробництва, де виникає дефіцит капіталу. У конкурентоспроможному світі банки є звичайними посередниками, які враховують потреби і можливості позичальників та кредиторів. Конкурентоспроможна банківська система в загальній структурі рівноваги відіграє пасивну роль.
У західних країнах комерційні банки — це одна з найстаріших та найпоширеніших груп фінансово-кредитних установ, які виконують більшість фінансових операцій і надають послуги, відомі у підприємницькій практиці. Основними функціями, які виконують комерційні банки, є зберігання коштів і укладення угод з управління коштами та цінними паперами.
Банки як інформаційні процесори. У процесі забезпечення зберігання коштів і функцій укладення угод комерційні банки збирають, обробляють, модернізують і контролюють інформацію про своїх клієнтів, особливо про позичальників. Комерційні банки мають високу репутацію як інформаційні процесори. Існування комерційних банків фактично можна пояснити їх здатністю ефективно здобувати інформацію, що становить інтерес для позичальника. Якість цих інформаційних потоків є критичним чинником, що визначає ефективність і якість діяльності банку. Обробка інформації звичайно є важливою складовою банківської діяльності.
Банки як фірми, що надають фінансові послуги. Комерційні банки надають такі основні види послуг: надання коштів у позику, продаж і обслуговування платіжних карток і дорожніх чеків, обмін валюти, довірче управління фінансовими активами, переказ грошей, торгівля цінними паперами, фінансовий лізинг, надання гарантій та поручительства.
Банки одночасно відіграють роль покупця і продавця наявних у суспільстві тимчасово вільних коштів. Оскільки в ринковій економіці існує кілька джерел позикових коштів — комерційний кредит, позики на основі емісії облігацій та інших цінних паперів, банки крім прямого кредитування здійснюють і опосередковане. Вони не тільки кредитують позичальників, а й надають посередницькі послуги для одержання позик у третіх осіб. До таких послуг належать, зокрема, надання гарантій і консорціальні операції (кредитні операції, що здійснюються для одного клієнта двома або кількома банками). Додаткові послуги мають на меті максимально задовольнити індивідуальні потреби клієнтів і в такий спосіб стимулювати вкладення в комерційний банк. Зазначеними послугами є консультування в галузі бухгалтерського обліку і фінансового контролю; аналіз кредитоспроможності; посередництво в операціях з цінними паперами; трастові операції (управління майном за дорученням клієнта). Серед нових у сфері традиційних банківських послуг є факторинг; чековий споживчий кредит; кредитні картки; лізинг.
У широкому розумінні комерційним вважається будь-який банк, що функціонує на другому рівні банківської системи. Таке трактування комерційного банку характерне для української практики, де всі банки, крім національного, по суті, комерційні. У вузькому розумінні комерційним є банк, який виконує повний набір базових банківських операцій і єдина мета якого — одержання максимального прибутку. Так комерційний банк характеризується у банківській сфері Німеччини, США та інших країн, де поряд з комерційними банками діє багато інших банків другого рівня, які не називаються комерційними.
У світовій практиці вироблено два принципи побудови комерційних банків: спеціалізації, коли банківська діяльність обмежена певним видом операцій або сектором грошового ринку, і універсальності, коли будь-які обмеження на діяльність банків на грошовому ринку усуваються.
Завантажити реферат