Сторінка
2
Механічне визначення державного фінансового контролю без урахування його економічної природи та місця у фінансовій системі не дає змоги здійснити якісне його реформування. Якими ж бачаться головні засади реформування державного фінансового контролю? Якщо не брати до уваги суб'єктивних чинників, що безумовно впливали на авторів згаданих законопроектів, то головною об'єктивною причиною, яка не дала можливості підготувати якісний законопроект, був брак чіткої концепції щодо проведення цієї роботи. Тому, на нашу думку, законодавчій роботі у цій сфері має передувати розроблення відповідної концепції, яка б визначала правові й організаційні засади створення цілісної системи державного фінансового контролю, систему контрольних органів, сфери їхньої діяльності, основні завдання й повноваження та порядок взаємодії. До суб'єктів державного фінансового контролю слід віднести тільки органи, які здійснюють безпосередньо контрольні функції: Рахункову палату, Державну контрольно-ревізійну службу й органи відомчого контролю. Завдання і повноваження щодо здійснення окремих специфічних контрольних функцій іншими державними органами (фіскальні органи, Національний банк, спеціальні комісії, агентства тощо) вже визначені або ж мають визначатися окремими законами та іншими нормативними документами і не повинні бути предметом цієї концепції.
Вкрай важливим є визначення завдань і мети державного фінансового контролю, методологічних основ його формування, врахування як накопиченого власного, так і зарубіжного досвіду. На жаль, переважною більшістю авторів законопроектів, окремих фахівців та науковців ця категорія сприймається лише як звичайна перевірка використання бюджетних коштів. Але для забезпечення цього завдання не потрібні надзвичайні зусилля, а лише існування контрольно-ревізійних органів на рівні всіх ланок бюджетної системи. Проте такі примітивні погляди на цьому етапі розвитку держави та її економіки - це шлях у минуле. Ось чому для забезпечення побудови ефективної системи державного фінансового контролю, яка б відповідала стандартам передових демократичних країн, конче потрібне розроблення стратегічного концептуального документа. Це дасть можливість чітко розмежувати завдання і повноваження контрольних органів, усунути дублювання й паралелізм у їхній роботі.
Концепція створення єдиної системи державного фінансового контролю повинна дати чітке поняття категорії державного фінансового контролю, його принципів, системи, завдань, пріоритетів, основних видів і порядку здійснення. Вважаємо за доцільне встановлення обов'язкового періодичного аудиту для всіх суб'єктів підприємницької діяльності й відповідальності аудиторських фірм і безпосередньо аудиторів за об'єктивність і повноту контролю. Так само доцільно визначити правовий статус аудиторського висновку, як документа, і сферу його використання. Стрижнем цієї концепції має стати розподіл державного фінансового контролю на парламентський та урядовий. Безумовно, як законодавча, так і виконавча гілки влади повинні здійснювати контрольні функції. Це відразу зніме причини дискусії останніх років щодо визначення головного органу державного фінансового контролю, дасть можливість послідовно й концептуально удосконалюватися методологічній базі єдиної системи державного фінансового контролю.
На нашу думку, проблема визначення пріоритетності того чи іншого контрольного органу надумана і насамперед виникає через брак чіткого розподілу завдань, повноважень та функцій, їхнього дублювання. Щодо цього цікавим є такий аспект. Наукова думка у фінансовій сфері та практика діяльності уже давно розподілили контроль на три головні форми: попередній, поточний і подальший. Узявши цей критерій за основу у розробленні вищезгаданої концепції, ми матимемо чітке структурування, тому що абсолютна більшість контрольних відомств має свої досить специфічні завдання, чітко визначену сферу діяльності й працює за першими двома формами контролю. Головна проблема виникає при організації подальшого контролю, у розподілі завдань і повноважень між Рахунковою палатою, Головним контрольно-ревізійним управлінням та реанімованим відомчим контролем.
Сьогодні держава має понад 15 тисяч розпорядників і отримувачів бюджетних коштів. В економічній площині держави діє понад 800 тисяч платників податків, із них отримують ті чи інші пільги з оподаткування понад 100 тисяч. Вищеназвані показники свідчать, що поле контрольної діяльності достатнє для всіх контрольних органів. Звісно, для забезпечення елементарного порядку та фінансової дисципліни треба бодай раз на два роки здійснювати перевірку законності, ефективності й цільового використання бюджетних коштів, функціонування й використання державної власності, взаємовідносин платників податків із державою тощо. Тому вважаємо, що головною функцією Державної контрольно-ревізійної служби має стати контроль за законністю, ефективністю й цільовим використанням державних коштів кожним розпорядником бюджетних коштів і їхнім отримувачем.
Складніша ситуація з Рахунковою палатою. Занепокоєння викликає той факт, що в багатьох вищезгаданих законопроектах чітко простежуються намагання принизити роль парламентського контролю взагалі й Рахункової палати зокрема як незалежного конституційного органу державного фінансового контролю. Ігноруються загальноприйняті світові стандарти, основні принципи державного фінансового контролю, проголошені Лімською декларацією, яка була прийнята ще 1977 року на IX Конгресі міжнародної організації вищих органів державного фінансового контролю (INTOSAI), а також положення статутів цієї організації та Європейської організації вищих контрольно-фінансових установ (EUROSAI). Згідно з їхнім статутом повноваження вищої контрольної установи держави повинні бути визначені Конституцією, що є гарантом стабільності.
До речі, Рахункова палата входить до складу цих організацій. Шестирічна практика діяльності такого важливого органу державного фінансового контролю засвідчила, що Рахункова палата не повинна зосереджуватися лише на бюджетних проблемах. Завдання, повноваження та функції Рахункової палати мають принципово відрізнятися від інших державних органів фінансового контролю хоча б тому, що ця інституція, як конституційний орган, перебуває поза виконавчою владою і покликана здійснювати фінансовий контроль за нею від імені Верховної Ради України та в інтересах усіх платників податків, тобто суспільства в цілому. Її діяльність має переорієнтовуватися від контролю за фінансовими потоками до контролю за ефективністю використання бюджетних коштів, як мінімум, а максимум - це визначення ефективності діяльності відповідного міністерства. Тобто результатом перевірки має стати відповідь на питання: як працює та чи інша державна установа, споживаючи кошти, які вона отримує з бюджету ?
Платники податків мають бути упевнені, що кошти, які вони сплачують до державної скарбниці, використовуються не просто за цільовим призначенням, а й ефективно. Тільки в такому разі ми наведемо порядок у сплаті податків і реально й за всіма вимогами доб'ємося дотримання платіжної дисципліни. Таким чином, Рахункова палата має здійснювати насамперед не фінансовий аудит, а аудит ефективності використання державних фінансів та державного майна .
Завантажити реферат