Сторінка
1

Державне регулювання фінансового ринку

План

1. Правові аспекти регулювання ринку цінних паперів

2. Роль саморегулюючих організацій на ринку цінних паперів

3. Вплив податкової політики держави на розвиток та функціонування ринку нерухомості

Література

1. Правові аспекти регулювання ринку цінних паперів

На початковому етапі становлення ринок цінних паперів регулювався багатьма державними органами – Міністерством фінансів України, Фондом державного майна України (ФДМУ), Антимонопольним комітетом України, Національним банком України. Сьогодні головним регулятором є Державна комісія цінних паперів та фондового ринку. Пройшов розподіл повноважень із ФДМУ, підписано угоду про спільну діяльність із регулювання ринку цінних паперів та обмін інформацією з НБУ.

Об’єктивна ситуація, коли на неорганізованому ринку зосереджений переважний обсяг та кількість укладених угод, не дозволяє Державній комісії ефективно контролювати ринок, створювати прозоре середовище для портфельних інвесторів. Тому доцільними є заходи Комісії, спрямовані на централізацію операцій із цінними паперами на організованих ринках. Це знайшло відображення у рішенні ДКЦПФР від 31.07.98 №100-1, згідно з яким з 01.04.99 угоди із цінними паперами інвестиційно привабливих підприємств повинні здійснюватись торговцями цінними паперами лише через організаторів торгівлі, які зареєстровані Комісією.

Згідно із Законом України «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» для укладання на фондовій біржі або організаційно оформленому позабіржовому ринку угод із цінними паперами, випущеними в документарній формі, ці цінні папери повинні бути знерухомлені в депозитарії, який обслуговує їх обіг, тобто заведеними у депозитарну систему поряд із цінними паперами у бездокументарному вигляді.

У Комісії ДКЦПФР також прийнято роз’яснення № 14 «Щодо звітності інвестиційних компаній». У цьому роз’ясненні визначено, що згідно з п. 18 Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19.02.94 № 55 (далі Положення), інвестиційною компанією визнається торговець цінними паперами, який, крім провадження інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування. Для здійснення діяльності щодо спільного інвестування інвестиційна компанія відповідно до п. 19 Положення зобов’язана заснувати взаємний фонд. Згідно з п. 20 Положення взаємний фонд є філією інвестиційної компанії, що утворюється за рішенням її вищого органу. Взаємний фонд має окремий баланс та окремий поточний рахунок і підлягає державній реєстрації у порядку, передбаченому для реєстрації філій суб’єктів підприємницької діяльності. Кошти взаємного фонду не можуть використовуватись для покриття збитків інвестиційної компанії. На майно взаємного фонду не може бути звернено стягнення за зобов’язаннями інвестиційної компанії, не пов’язаними з діяльністю взаємного фонду. Також зазначено, що інвестиційна компанія повинна подавати відокремлену звітність за операціями зі спільного інвестування, відображеними на балансі її взаємного фонду з урахуванням обмежень зі спільних інвестицій, відповідно до п. 19 Положення та звітність з операцій випуску та обігу цінних паперів, відображених на балансі інвестиційної компанії з урахуванням вимог ст. 28 та 30 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу».

2. Роль саморегулюючих організацій на ринку цінних паперів

Як показує світовий досвід, фінансовий ринок ефективно розвивається тоді, коли враховується принцип оптимальності державного регулювання: держава регулює діяльність учасників ринку лише у випадках, коли це абсолютно необхідно, в інших же випадках вона делегує частину своїх повноважень професійним учасникам ринку, які об’єднуються у саморегулюючі організації (СРО).

В Україні, наприклад, саморегулюючі організації ринку цінних паперів здійснюють свою діяльність відповідно до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» та Положення про саморегулюючу організацію ринку цінних паперів, затвердженого рішенням Комісії від 11.11.97 № 45, інших законодавчих та нормативних актів.

Відповідно до ст.1 названого Закону саморегулююча організація – це добровільне об’єднання професійних учасників ринку цінних паперів, яке не має на меті одержання прибутку і створюється з метою захисту інтересів своїх членів, інтересів власників цінних паперів. Професійні учасники ринку цінних паперів об’єднуються у СРО за видами професійної діяльності. Кожний учасник ринку може входити до складу кількох СРО згідно з функціями, які він виконує відповідно до дозволів, або бути учасником однієї саморегулюючої організації.

На сьогодні в Україні зареєстровано Комісією і здійснюють свою діяльність 9 саморегулюючих організацій:

- Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв (свідоцтво № 1 від 31.10.97) включає 265 членів.

- Асоціація «Позабіржова Фондова Торговельна Система» (свідоцтво № 2 від 31.10.97) включає 263 члени.

- Українська Асоціація інвестиційного Бізнесу (свідоцтво № 3 від 31.10.97) включає 91 члена.

- Асоціація «Південноукраїнська торговельно-інформаційна система» (свідоцтво № 4 від 31.12.97) включає 155 членів.

- АТ «Київська міжнародна фондова біржа» (свідоцтво № 5 від 28.05.98) включає 159 членів.

- ЗАТ «Українська фондова біржа» (свідоцтво № 6 від 11.06.98) включає 140 членів.

- Придніпровська фондова біржа (свідоцтво № 7 від 28.05.99) включає 30 членів.

- Донецька фондова біржа (свідоцтво № 8 від 28.05.99) включає 25 членів.

- Асоціація учасників фондового ринку України (свідоцтво № 9 від 28.05.99) включає 110 членів.

3. Вплив податкової політики держави на розвиток та функціонування ринку нерухомості

Відсутність умов для довгострокових інвестицій у комерційну нерухомість з боку виробничих структур та фінансового сектора, а також відсутність Законів України «Про іпотеку», «Про реєстрацію прав власності на нерухоме майно», «Про оподаткування об’єктів нерухомості» та інших стримують розвиток ринку нерухомості та фінансового ринку України в цілому.

Так історично склалось, що податок на нерухомість у вигляді податку з володіння нерухомим майном був одним із найстаріших видів податку, відомих фінансовій науці. Насамперед, це сталось завдяки тому, що володіння нерухомістю здавна вважалось проявом багатства, яке належало певним особам, і не могло не стати об’єктом уваги фіскальних органів держави. Крім того, справляння даного податку було досить простим. Завжди можна було чітко визначити об’єкт оподаткування, бо він існував у фізичній формі, мав певні розміри, фізичні характеристики. Досить легко було встановити платника податку, яким міг бути як власник нерухомості, так і орендар. До того ж, приховати його від оподаткування було неможливо.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3 


Інші реферати на тему «Фінанси»: