Сторінка
1

Міжнародна валютна система

Валюта - це грошова одиниця країни, що бере участь у міжнародному економічному обміні та інших міжнародних зв'язках, які передбачають необхідність проведення грошових розрахунків. Валюта є найважливішим компонентом світової фінансової системи, вона сприяє торгівлі товарами і послугами та переміщенню капіталу між країнами. При здійсненні валютної біржової діяльності доводиться мати справу як з національною, так і з іноземною валютою. Як валюта національна грошова одиниця має міжнародну ціну, яка виражається її валютним курсом. На практиці валюта використовується у формі національних банкнот, а також платіжних засобів і кредитних інструментів розрахунків (чеки, тратти, перекази тощо). До валюти належать також створені на основі міжнародних домовленостей рахункові (розрахункові) грошові одиниці, що існують як записи на рахунках. Всі національні валюти - паперові. До початку світової економічної кризи 1929 -1933 pp., тобто до моменту краху системи золотомонетного обігу, не існувало практичної потреби у регулюванні валютних відносин. Ці відносини були саморегульованими, оскільки існував вільний обмін національних грошових одиниць на золото, а золото реально функціонувало як світові гроші. Валютний курс в цих умовах визначався дуже просто - він нічим не відрізнявся від золотого паритету, тобто співвідношення вагових кількостей золота, що містяться у грошових одиницях. Перша спроба міжнародного регулювання валютних відносин була зроблена в кінці Другої світової війни. На Бреттон-Вудській валютно-фінансовій конференції ООН у 1944 р. була розроблена і підписана угода про створення Міжнародного валютного фонду (МВФ) і принципи побудови валютної системи. Основні принципи Бреттон-Вудської системи зводилися до наступного. Замість золотого стандарту, коли золото знаходилося в основі грошової системи і вільно обмінювалося на паперові гроші, був встановлений обмежений золотодевізний стандарт. Вільний обмін на золото був збережений тільки для американського долара і англійського фунта стерлінгів. Обидві валюти отримали статус резервної і нарівні із золотом виступили як базова валюта для встановлення паритету інших валют. Для всіх інших валют було встановлено фіксований валютний паритет щодо золота і резервних валют і введено регулювання валютних курсів усіх валют. Держави зобов'язані були стежити за підтримкою валютних курсів, як і валютного паритету. Бреттон-Вудська система була добре продумана, але могла ефективно функціонувати лише за умови стійкості резервних валют. Однак ця умова не була дотримана. Спочатку фунт стерлінгів, а потім і долар втратили стійкість, і досить перспективна система не змогла далі функціонувати. У1971 р. був припинений обмін доларів на золото. Це й означало завершення існування Бреттон-Вудської системи. Основні причини краху полягали в хронічному негативному платіжному балансі США і надлишку доларів на світовому ринку. Після укладення певних міжнародних угод виникла нова валютна система, в основі якої вже не було ні золота, ні резервних валют. Валютні курси стали вільними (плаваючими), добровільно прив'язуючись один до одного. Фіксована ціна на золото була відмінена, воно стало звичайним товаром. Для підтримки стійкості валют стала використовуватися система так званих спеціальних прав запозичення - СДР (Special Drawing Right, SDR). Суть даної системи полягає в наступному. СДР - це особливі, договірні гроші, створені і введені за рішенням МВФ. Країни - члени МВФ отримали певну частку СДР (через відкриття спеціальних рахунків) відповідно до часток в основному капіталі фонду. СДР функціонують тільки як розрахункові одиниці, при певних умовах вони можуть бути обернені в національну валюту. З 1 січня 1981р. МВФ використовує спрощену котировку СДР на основі середнього курсу валютного кошика, що складається з: американського долара - 42%, німецької марки - 19%, французького франка, англійського фунта стерлінгів і японської ієни - по 13%. Питома вага валют була визначена відповідно до питомої ваги валют у міжнародній торгівлі і платежах. МВФ активно використовує СДР в офіційних публікаціях і щодня проводить котирування. Різна надійність валют, а також різні регіональні інтереси визначили три основних види валют і валютних курсів: * валюти, які твердо прив'язані до однієї або декількох валют. Допускається коливання валютного курсу в межах 1%, якщо національна валюта прив'язана до декількох груп валют. * валюти, курс який може коливатися відносно однієї або декількох валют; коливання валюти встановлюються до 2,25% у кожну сторону. До цієї ж групи валют входить і Європейська валютна система, яка була створена в 1979 р. як засіб, який забезпечує валютну стабільність країн, що входять до Європейського економічного союзу. Європейська валютна система поєднує валюти країн через паритетну сітку. Основний (центральний) валютний курс визначається шляхом використання спеціальної одиниці -європейської валютної одиниці (ЗКЮ), яка за принципом і концепцією побудови подібна до СДР (за винятком кошика валют). Національна валюта може коливатися в межах 2,25%, за винятком італійської ліри, для якої допустимі відхилення встановлені у межах 6%. Таким чином, країни Європейського союзу зберігають свої валюти відносно одна до одної у стабільному с