Сторінка
3

Операції на девізних ринках

• індивідуальні контракти, що укладаються між клієнтом і бан­ком при форвардних валютних операціях, як правило, дорожчі по­рівняно зі стандартизованими ф'ючерсними контрактами. Завдяки цьому форвардні операції супроводжуються більшою маржею (спре-дом) і призводять до більших затрат для клієнта порівняно з ф'ю­черсними;

• доступ на форвардні валютні ринки для невеликих фірм об­межений, оскільки мінімальна сума для укладання контракту ста­новить у переважній більшості випадків 500 тис. дол. СТТТА. Ф'ючерс-ний ринок доступний як для індивідуальних, так і малих інституційних інвесторів;

• якщо форвардні валютні операції на 95 % закінчуються по­ставкою валюти за контрактом, то ф'ючерсні операції навпаки — на 95 % закінчуються укладанням зворотної (офсетної) угоди, за якої не здійснюється реальної поставки валюти, а учасники даної опера­ції одержують лише різницю між початковою ціною укладання кон­тракту і ціною, що існує на день здійснення зворотної (офсетної) угоди;

• при формуванні форвардного валютного контракту набір ва­лют практично не обмежений. Ф'ючерсні валютні операції здійсню­ються з обмеженим набором, як правило, резервних валют — долара США, німецької марки, французького франка, японської єни, англій­ського фунта стерлінгів та деяких інших.

Часті коливання валютних курсів, процентних ставок, ринкових цін на золото в умовах плаваючих валютних курсів зумовили потре­бу в нових методах захисту від валютних ризиків. Тому з 1972 p. почали використовувати ф'ючерсні валютні операції з інвалютою і золотом, з 1975 p. — із сертифікатами, векселями, облігаціями, депо­зитами; у 1982 p. з'явились ф'ючерсні операції, в яких ціною кон­тракту виступають різні фондові індекси.

Валютний опціон — це договірне зобов'язання, що породжує право (для покупця) і зобов'язання (для продавця) купити або про­дати певну кількість однієї валюти в обмін на іншу за фіксованим на момент укладання угоди курсом на наперед погоджену дату або протягом узгодженого періоду часу.

В обмін на одержання такого права покупець опціону сплачує продавцю певну суму, що називається премією. Ризик покупця опціо­ну обмежений розміром цієї премії, а ризик продавця опціону зни­жується на величину одержаної премії.

При цьому виділяються:

• опціон "пут" — право продати валюту для захисту від її потенцій­ного знецінення або в розрахунку на її потенційне знецінення;

• опціон "кол" — право купити валюту для захисту від потенційно­го її подорожчання або в розрахунку на потенційне підвищення її курсу. Крім того, розрізняють також:

• європейські валютні опціони, які можуть бути реалізовані тільки в день закінчення терміну дії контракту;

• американські валютні опціони, які дають право купити чи продати базовий актив у будь-який час від дня закінчення терміну

дії контракту.

Оскільки у випадку реалізації американських валютних опціо-нів продавець зазнає більш високого ризику, за них, як правило, спла­чується і більш висока премія, ніж за європейські валютні опціони.

Основною характеристикою валютних опціонів є те, що їх влас­никові надається вибір: або реалізувати опціон за наперед фіксова­ною ціною, або взагалі відмовитися від його виконання. Таким чи­ном, у власника опціону є право, а не зобов'язання на здійснення певних дій, тому у валютних опціонах продається право на реаліза­цію валютної операції, а дістається конкретна валюта.

Покупця валютного опціону приваблює те, що валютний опціон забезпечує повний захист від несприятливого руху валютного курсу;

покупець виграє від сприятливої зміни валютного курсу; володіння опціонним валютним контрактом дає можливість гнучкого реагу­вання у випадку невизначеності майбутніх зобов'язань.

Отже, на відміну від ф'ючерсних контрактів, валютні опціони дають змогу обмежити ризик, пов'язаний з несприятливим розвит­ком курсів валют, зберігаючи при цьому шанси на одержання при­бутку у випадку їх сприятливого розвитку. Саме тому валютні опціо­ни, будучи відносно новим інструментом валютного ринку, набули сьогодні досить значного поширення на валютних ринках світу.

Особливою формою валютних операцій виступає валютний арбіт­раж, оскільки він, будучи основною операцією в роботі дилерів ко­мерційних банків, використовується і небанківськими учасниками валютного ринку.

Валютний арбітраж — це операції з валютами з метою одер­жання прибутку шляхом використання у визначений момент часу існуючих на фінансових ринках розривів між курсами і процентни­ми ставками за касовими і строковими операціями. Основний прин­цип валютного арбітражу — купити той чи інший фінансовий актив дешевше і продати його дорожче.

Це пов'язано з відхиленнями валютного курсу на валютних рин­ках, що визначається величиною операційних витрат на переказ да­ної валюти з одного валютного ринку на інший. Таким чином, курс долара США, наприклад, у Нью-Йорку відрізняється від його курсу в Токіо на величину операційних витрат, пов'язаних із переказом до­лара з Нью-Йорка в Токіо. У випадку, якщо курси валют відрізня­ються на величину, більшу, ніж величина операційних витрат, вини­кає можливість гри на курсових різницях, яка й одержала назву валютного арбітражу.