Сторінка
2

Особливості розвитку самостійності підлітків підліткового віку в навчально-виховному процесі

Н.Г. Чернишевський висловлювався про важливість опори на самостійність вчення і пізнавальну самостійність у навчальному процесі. «Якщо наші діти хочуть бути людьми справді освіченими, - стверджував він, - вони повинні здобувати освіту самостійними знаннями».

У справу розробки методики навчання, активізує самостійність дітей, чимало цінного і істотного вніс К.Д. Ушинський. Грунтуючись на закономірностях мислення дітей, він прийшов до переконання, що навчання має обов'язково передбачати праця школярів по засвоєнню знань, так як «Самостійність думки . випливає із самостійно . набутих знань». Діти повинні «по можливості трудитися самостійно, а вчитель керувати цим самостійним працею і давати для нього матеріал».

В.П. Вахтерів керувався у своїй практиці організацією самостійної роботи підлітків як найважливішим принципом навчання. «Цей загальний принцип вимагає, - зазначає він, - щоб діти самі брали участь у всіх дослідах, а не тільки дивилися, як проводить їх учитель».

У післяреволюційних епоху більша частина радянських педагогів, що проводила реформу школи, бачила школу, що створює сприятливі умови для розвитку ініціативи і самостійності підлітків у пізнавальній і практичній діяльності.

Найціннішим внеском у педагогічну науку була розроблена теорія виховання колективу як основного компонента в концепції розвитку самостійності особистості (А. С. Макаренко).

В даний час існує чимало робіт, які розкривають самостійність у навчальній діяльності: П.І.Підкасістого, О.А. Нільсона, Р.І. Іванова, Б.П. Єсипова, З.Ф. Пономарьової, Л.В. Жарової, Т.М. Пономарьової. Ними розглянуті характеристики, основні складові, рівні самостійності навчання школярів; самостійність як якість особистості, що формується в процесі використання самостійної роботи, види самостійної роботи.

Такі автори, як Б.П. Йосипов, І.Т. Огородніков, Л.М. Піменова, Я.А. Пономарьов вказували, що самостійність дитини в навчанні виступає спочатку як наслідувальний, що відтворює діяльність, що дитині в елементарному плані властиво і зародження ідеї та творчого завдання, уявне її рішення і навіть реалізація на практиці.

У педагогічній роботі вчені теоретики в єдності з філософами, психологами, соціологами і фізіологами досліджують і теоретично обґрунтовують цей аспект проблеми в світлі основних якостей особистості представника сучасної епохи - ініціативності, самостійності, творчої активності - як головних показників всебічного розвитку людини наших днів.

Що ж таке самостійність? Самостійність - незалежність, свобода від зовнішніх впливів, примусів, від сторонньої підтримки, допомоги. Самостійність - здатність до незалежних дій, суджень, володіння ініціативою, рішучість. Такі визначення нам дає «Тлумачний словник російської мови». У педагогіці це одна з вольових сфер особистості. Це вміння не піддаватися впливу різних факторів, діяти на основі своїх поглядів і спонукань.

"Самостійність" - дуже багато Аспектно і психологічно непростої феномен, це скоріше змістотворних, якісна характеристика будь-якої сфери діяльності й особистості, що має власні конкретні критерії. Самостійність - як характеристика діяльності учня в конкретної навчальної ситуації являє собою постійно проявляється здатність досягати мета діяльності без сторонньої допомоги. У зв'язку, з чим в дослідженні виділяються зв'язані поняття з поняттям «самостійність».

"Самодіяльність" - суб'єктивна, власне індивідуальна самокерована діяльність, з особистісно зумовленими компонентами: метою, провідною потребою, мотивацією і способами реалізації.

"Самоактівація" - це суб'єктивно співвіднесення внутрішня мотивація діяльності.

"Самоорганізація" - властивість особистості мобілізувати себе, цілеспрямовано, активно використовувати всі свої можливості для досягнення проміжних і кінцевих цілей, раціонально використовуючи при цьому час, сили, кошти.

"Саморегуляція" - спочатку психологічне забезпечення діяльності, у подальшому розвитку набуває особистісний сенс, тобто власне психічне наповнення.

"Самоконтроль" - необхідний компонент самої діяльності, який здійснює її виконання на особистісному рівні.

Незважаючи на суперечливість у визначенні термінів, вчені одностайні в одному: самостійність - найважливіша характеристика особистості; самостійність не може виникнути у відриві від інших особистісних властивостей (довільності, волі, цілеспрямованості), без самостійності особистість не стає повноцінним.

На думку фахівців, самостійність і активність - це психічний стан особистості, що включає в себе: здатність ставити перед собою завдання; здатність утримувати в пам'яті кінцеву мету дії і організовувати свої дії в руслі її досягнення; здатність робити певною мірою складності дії без сторонньої допомоги, співвідносити отриманим результат з вихідним наміром.

На думку С.Л. Рубінштейна (1989), самостійність є результатом великої внутрішньої роботи людини, його здатності ставити не тільки окремі цілі, завдання, але й визначати напрямок своєї діяльності.

Академік І.С. Кон (1992) розширює дане визначення, характеризуючи самостійність як властивість особистості, що припускає, по-перше, незалежність, здатність самому, без підказки ззовні, приймати і втілювати в життя важливі рішення, по-друге, відповідальність, готовність відповідати за наслідки своїх вчинків і , по-третє, переконання в тому, що така поведінка реально, соціально можливо і морально правильно.

П.І. Підкасістий у своїх роботах визначає самостійність, як будь-яку організовану вчителем активну діяльність підлітків, спрямовану на виконання дидактичної мети. Цей процес має на увазі пошук знань, їх осмислення, закріплення, формування і розвиток умінь і навичок, узагальнення та систематизацію знань.

С.С. Степанов вказує, що самостійність - це інтегральне вираження багатьох емоційних та інтелектуальних властивостей особистості, спрямованості і волі.

Збільшений інтерес до самостійності посилив існуюче протиріччя між потребами педагогічної практики в розвитку самостійності підлітків і нерозробленість психологічно обґрунтованих дидактичних систем, що забезпечують високоефективне розвиток цієї якості. Цій проблемі присвячено в даний час роботи Н.Г. Чаніловой, А.С. Кошарний, В.Г.Орловського і т. д.

Так Н.Г. Чанілова визначає самостійність як «специфічне інтегративне освіта особистісно-діяльнісних якостей, детермінує розвиток бажань, умінь і здібностей людини без сторонньої допомоги формулювати значущі для нього проблеми і доводити їх дозвіл до позитивних результатів».

Необхідність формування самостійності відзначає і В.Г. Орловський: «На сучасному етапі загальна тенденція вдосконалення методів і форм навчання полягає в тому, щоб активізувати пізнавальні інтереси та максимально розвинути самостійність підлітків, сформувати навички самостійної роботи з навчальною та довідковою літературою, науково-технічною інформацією, технічної та технологічної документації, тобто розвинути прагнення вчитися самому, самостійно поповнювати свої знання і творчо застосовувати їх в практичній діяльності ».