Сторінка
4
Дня виховання підростаючого покоління В.О. Сухомлинський використовував і вчив вихователів використовувати різноманітні форми народної мудрості: усну народну творчість, писемні етнографічні пам’ятки, звичаї і традиції народного виховання, праці, побуту і громадського життя, досвід сімейного виховання, свята, обряди, ігри та інше.
Особливо цінив В.О. Сухомлинський багаті народні традиції трудового виховання. Він називав їх «одвічними традиціями народної педагогіки». За ними діти допомагають батькам трудитися з раннього віку, працюють поруч з ними, а батьки не можуть обійтися без праці дітей. Таке включення дітей до праці – запорука їх надійного виховання. Змалку діти трудяться не з примусу, а тому, що ніхто з людей, які їх оточують, без праці не уявляв собі життя.
У своїх творах В.О. Сухомлинський створив ідеал справжньої людини. Всі його риси – від народних поглядів і традицій: відданість рідній землі, обов’язок перед людьми, повага до старших, любов до матері та батька, бережливе ставлення до природи, непримиренність до зла, чуйність до людей, щедрість, скромність.
Найяскравішим виявом виняткової уваги Сухомлинського до етнопедагогіки є те, що він сам розробляв батьківську педагогіку. Під нею він розумів елементарне коло знань матері і батька про те, як істота, що народилася від людини, стає людиною. Не, розуміння збагачується у педагога надбаннями педагогічної науки і грунтується на багатовіковому досвіді народної педагогіки. Саме тому він часто посилається на педагогічну мудрість трударів, радить прочитати бувальщину, задуматися над якоюсь ситуацією.
Педагогічна творчість В.О. Сухомлинського пройнята не лише традиціями, а й прийомами, методикою української етнопедагогіки. Досить сказати, що він, по суті, відродив такі її жанри, як повчання, бувальщини. Спеціальної уваги заслуговують фольклорні мотиви в творчості В.О. Сухомлинського. А його художні мініатюри часом важко відрізнити від народної творчості.
В школі Сухомлинського велика увага приділялась вивченню народної творчості і водночас всебічно стимулювалася й оригінальне втілювалася у дитячій творчості. У книгах В.О. Сухомлинського знаходило цілісну систему поглядів на народознавчі і, зокрема, народнопедагогічні засади шкільного навчально-виховного процесу. «Я певний, – вважав Василь Олександрович, – що народна педагогіка – це зосередження духовного життя народу. У народній педагогіці розкриваються особливості національного характеру, народу. Якщо в майбутньому знайдеться достатньо сил, я візьмуся за українську народну педагогіку».
Як у наукових працях, так і у практичній діяльності В.О. Сухомлинський доречно використовував такі жанри народної творчості, як прислів'я, приказки, афоризми, казки, легенди, в яких прославляється праця. Він умів навчати дітей складати казки. Школа Сухомлинського воістину була «народним осередком виховання».
Досліджуючи зміст народної педагогіки В.О. Сухомлинського можна зробити наступні висновки:
а) виховання духовності школярів немислиме без процесу усвідомлення народних звичаїв, обрядів та традицій, а виховання національної свідомості учнів – без формування у них емоційного ставлення до народних джерел;
б) сучасне виховання поєднує а собі процес усвідомлення, оцінки та вольових діб вихованців, які сприяють практичній реалізацїї елементів народної педагогіки;
в) ефективність виховання школярів на засадах народної педагогіки досягається шляхом реалізації системи методів виховної роботи, роз’яснення дітям суті уроків народної етики, переконання в користі народних традицій, звичаїв та обрядів, заохочення за дотримання правил народної етики.
Погляди Василя Сухомлинського на музичне виховання молодших школярів
Переосмислення та перетворення загальноприйнятих методів, всебічне опрацювання цілих систем музичного виховання – це той напрямок, яким йдуть сьогодні педагоги-музиканти, прагнучи зробити надбанням кожної дитини світову музичну культуру. Якщо в цілісній педагогічній системі процесу зволікти однією ланкою всього тісно пов'язаного ланцюга, то вона нездатна існувати. Важливою ланкою всієї системи виховання, вважав Василь Олександрович, є музичне виховання у школі.
Неодноразово В. Сухомлинський наголошував про унікальність та незамінність музики як виховного засобу, «який має надати емоційного та естетичного забарвлення всьому духовному життю людини. Пізнання світу, почуттів не можливе без розуміння й переживання музики, без глибокої духовної потреби слухати музику й діставати насолоду від неї. Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, моральної культури».
Музичне виховання В. Сухомлинський розглядав у тісному зв'язку з вихованням громадянина – моральним, розумовим, естетичним. Найвищу мету музичного виховання підростаючого покоління у школі важко обґрунтувати точніше і простіше як це зробив Василь Олександрович: «Музичне виховання – це не виховання музиканта, а насамперед виховання людини» . Сухомлинський вважав, що дуже важливим є вміння слухати і розуміти музику як одну з елементарних ознак естетичної культури. Також він звертав увагу на «те, що неможливо сказати словом, можна сказати музичною мелодією, бо музика передає безпосередньо настрої, переживання…».
Збагатити духовний світ підростаючого покоління, сформувати музичну культуру «як одну з найважливіших умов моральної культури» – у цьому вбачав він завдання музичного. виховання в загальноосвітній школі. Процес музичного виховання В. Сухомлинський тісно пов'язував із вихованням почуттів, емоційного світу школярів.
Василь Олександрович вважав, що виховання емоцій є не вузьким завданням, а єством усього виховного процесу, становлення морального обличчя людини.
Серед засобів впливу на юне серце важливе місце педагог надав музиці, тому що її виключна емоційна насиченість, діючи на людину, доторкується до всіх сторін духовного життя. Закладені в музичному творі виховні можливості можуть повністю реалізуватися тільки тоді, коли дитина вивчає музику активно та з розумінням, а тому треба, насамперед, навчати слухати та сприймати її. Розгляд процесу музичного виховання у спадщині Сухомлинського як складного пізнавального акту, виділення в ньому емоційного та пізнавального аспектів, за безперечною перевагою емоційного, викликає значний інтерес. Мається на увазі дві сторони пізнання, які тісно взаємопов'язані та доповнюють одна одну. Важливе завдання, яке педагог повинен ставити під час слухання музики – це визначення емоційної реакції на мелодію і водночас навчання дітей розуміти музику в усій її красі та неповторності. Розглядаючи емоційне ставлення до музики, Сухомлинський виділяє естетичне єство музичного змісту. Як; відомо, емоції є основним засобом здобуття естетичного змісту музичних образів. Таким чином, Василь Олександрович ще раз наголошує на ролі музичного мистецтва у пробудженні естетичних відчуттів, у розвитку емоційної культури підростаючого покоління.