Сторінка
2
Національне виховання це виховання на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях, обрядах, багатовіковій виховній традиції духовності.
Нами під час підготовки українського обряду надається перевага не тільки його формальному виконанню, звучанню пісні або малюнку танцю. Спочатку студенти досконало вивчають все, що пов'язане з цим обрядом, вивчають історію його виникнення, збирають фольклорний матеріал, допитливо ставляться до значення виконання обряду для українського народу в давнині і на сьогоднішній день. Така, практично, дослідницька робота захоплює всіх студентів, не залишає їх байдужими до історії і культури українського народу, викликає повагу до простої, але досить мудрої людини, яка є часточкою великого народу. Безпосередньо виховному заходу передує ціла низка бесід, співбесід зі студентами, відвідування краєзнавчого музею, театральних вистав за творами І. Котляревського «Енеїда», «Наталка-Полтавка» Донецького обласного музично-драматичного театру ім. А. Солов'яненка. Систематичне звернення викладача до педагогічної спадщини українського фольклору сприяє розвитку у студентів уваги і поваги до української минувшини, формує толерантну і небайдужу поведінку, вчить поважати батьків, викладачів, старших тощо. Більше того, глибоке вивчення і осмислення народної мудрості, яка закладена у фольклорі, надихає їх на творчість, вчить добру, налаштовує на позитивне ставлення до навчання.
На заняттях з українознавства і української літератури та мови кожного разу звертаємось до фольклорних творів, але не тільки з програмного матеріалу. Шануємо українську народну культуру, урізноманітнюємо свої заняття, кожне з яких можна вважати справжнім святом. На заняттях часто лунають народні пісні і народна музика, студентами під час вивчення певного твору часто театралізуються уривки з нього. Знайомство з народною творчістю починається з оформлення кабінету, де викладачем разом зі студентами зібрано українські вишиванки, рушники, різноманітний посуд, який використовували і використовують досі українці, збірники епічних творів, твори українських письменників з використаною в них народною мудрістю.
На початку вересня студентам першого і четвертого курсів була запропонована анкета, питання якої вимагали усвідомлення поняття «фольклор», знання українських обрядів і свят, визначення значення усної народної творчості для опанування історії країни, її культурної спадщини тощо. Виявилося, що студенти четвертого курсу, на відміну від першокурсників, значно обізнані в цих питаннях, мають потяг до вивчення української історії, відрізняються більш соціально спрямованою поведінкою, повагою до старших, виважені в словах тощо. Так, значення української народної творчості для вивчення історії країни і свого краю усвідомлюють 75% першокурсників і 100% студентів четвертого курсу. Розуміння поняття «фольклор» виявили 62% студентів першого курсу і 96% студентів четвертого курсу. У донецькому регіоні родинне виховання мало містить суто української народної педагогіки, оскільки регіон багатонаціональний і має значний вплив російської культури. Тому більшість студентів (як першого, так і четвертого курсів) відмітили, що основні знання з українського фольклору, української обрядовості, традицій вони отримали у школі (68%) і в технікумі (98%). У родинному колі на українських національних традиціях виховуються лише 8% студентів. В останні роки все частіше з'являються повідомлення у наукових працях про використання у виховному процесі українського фольклору взагалі. Це вказує на те, що сучасна педагогічна наука приділяє велике значення українському фольклору у виховному процесі підростаючого покоління, у формуванні духовності дітей і дорослих, у повернення кожної людини до глибинних народних коренів сенсу життя.
Народна педагогіка – сукупність накопичених і перевірених практикою емпіричних знань, відомостей, умінь і навичок, що передаються з покоління в покоління переважно в усній формі, як продукт історичного та соціального досвіду народних мас.
У народній культурі знання людини про світ передаються безписемні, усним способом, що є найважливішою особливістю. Традиційна народна культура не залишає письмових свідоцтв, вона існує до тих пір, поки існують її носії. Спадкоємність досвіду і системи цінностей у такій культурі забезпечується самим укладом життя людини традиційного суспільства.
Народна культура охоплює безліч понять, наприклад: народ, культура, освіта та їх взаємозв'язок.
Народ – морально-духовна спільність багатьох поколінь, стійкість якої в часі і просторі забезпечується культурою.
Витоки сучасної культури знаходяться в народній культурі, тому нашому суспільству необхідно відновити зв'язки з нею.
Культура народу – безперервний процес і цілісна сукупність результатів пізнання людьми сутності людини, законів природи і суспільства; спосіб світобачення і самосвідомості народу, відбитий в духовних і матеріальних цінностях. Це – колективна форма народної історичної пам'яті.
Слід особливо підкреслити взаємозалежність народу та культури: одне без одного вони не існують. Народна культура, як форма самосвідомості та історичної пам'яті створює і зміцнює цілісність і цілісність народу, тим самим забезпечуючи народу історичну схоронність, яка в свою чергу дає основу для подальшого розвитку народної культури.
Виходячи зі сказаного можна зробити висновок про те, що народ і його культура взаємно творять одне одного.
Освіта ж у цьому вічному процесі взаємного творення є частиною культури, роль якої полягає у забезпеченні передачі, трансляції культурних цінностей від покоління до покоління. Для цього будь-яка система освіти, створює культурно-історичні механізми освоєння традиційних цінностей, специфічні для кожного етапу життя народу. Широким полем діяльності в цьому відношенні має стати загальноосвітня школа і в першу чергу її молодше ланка. Раннє залучення дітей до фольклору і фольклорним свят дасть очікуваний результат. У народі з найдавніших часів було відомо, що виховання виникає разом з появою людини. Виховання – вічна категорія, вона існує і розвивається разом з розвитком людського суспільства. Якщо час для початку виховання втрачено або виховання велося неправильно, доводиться перевиховувати, а це завдання більш важка.
Досвід народного виховання у всіх етносів, націй і народів дуже багатий. Як показав аналіз традиційної культури виховання, цей досвід характеризується майже однаковими вимогами до якості формованої особистості і системі засобів її виховання та навчання. Він являє собою своєрідну (загальну для всього людства) народну мудрість, систему загальнолюдських цінностей, перевірених століттями.
У сучасних виховних установах відбувається знайомство з фольклором. Починається воно ще в дошкільному віці. У молодшому шкільному віці дітей продовжують знайомити з традиціями українського народу, але хлопці вже самі можуть виділити певний сенс з творів української народної творчості. Тому необхідно широко використовувати всі види фольклору. Знайомлячи дітей з приказками, загадками, казками, ми тим самим залучаємо їх до моральних загальнолюдських цінностей. Завдяки цьому, фольклор є найбагатшим джерелом пізнавального і морального розвитку дітей.