Сторінка
2

Аналіз поетичної творчості І. Франка

Який докір, яке страждання,

Яке несповнене бажання

На них, мов зарево червоне,

Займається і знову тоне

У тьмі?

Чого являєшся мені

Усні?

В житті ти мною згордувала,

Моє ти серце надірвала,

Із нього визвала одні

Оті ридання голосні —

Пісні.

В житті мене ти й знать не знаєш,

Ідеш по вулиці — минаєш,

Вклонюся — навіть не зирнеш

І головою не кивнеш,

Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,

Як я люблю тебе без тями,

Як мучусь довгими ночами

І як літа вже за літами

Свій біль, свій жаль, свої пісні

У серці здавлюю на дні.

О, ні!

Являйся, зіронько, мені

Хоч в сні!

В житті мені весь вік тужити —

Не жити.

Так най те серце, що в турботі,

Неначе перла у болоті,

Марніє, в'яне, засиха,—

Хоч в сні на вид твій оживає,

Хоч в жалощах живіше грає.

По-людськи вільно віддиха,

І того дива золотого

Зазнає, щастя молодого,

Бажаного, страшного того

Гріха!

*******************************

Червона калино, чого в лузi гнешся?

Чого в лузi гнешся?

Чи свiтла не любиш, до сонця не пнешся?

До сонця не пнешся?

Чи жаль тобi цвiту на радощi свiту?

На радощi свiту?

Чи бурi боїшся, чи грому з блакиту?

Чи грому з блакиту?

Не жаль менi цвiту, не страшно i грому,

Не страшно i грому,

I свiтло люблю я, купаюся в ньому

Купаюся в ньому.

Та вгору не пнуся, бо сили не маю,

Бо сили не маю.

Червонi ягiдки додолу схиляю,

Додолу схиляю.

Я вгору не пнуся, я дубам не пара,

Я дубам не пара;

Та ти мене, дубе, отiнив, як хмара,

Отiнив, як хмара.

Декадент

(В. Щуратові)

Я декадент? Се новина для мене!

Ти взяв один з мого життя момент,

І слово темне підшукав та вчене,

І Русі возвістив: «Ось декадент!»

Що в моїй гіісні біль, і жаль, і туга —

Се лиш тому, що склалось так життя.

Та є в ній, брате мій, ще нута друга:

Надія, воля, радісне чуття.

Я не люблю безпредметно тужити

Ні шуму в власних слухати вухах;

Поки живий, я хочу справді жити,

А боротьби життя мені не страх.

Хоч часто я гірке й квасне ковтаю,

Не раз і прів, і мерз я, і охрип,

Та ще ж оскомини хронічної не маю,

Катар кишок до мене не прилип.

Який я декадент? Я син народа,

Що вгору йде, хоч був запертий в льох.

Мій поклик: праця, щастя і свобода,

Я є мужик, пролог, не епілог.

Я з п'ющими за пліт не виливаю,

З їдцями їм, для бійки маю бук,

На празнику життя не позіваю,

Та в бідності не опускаю рук.

Не паразит я, що дуріє з жиру,

Що в будні тільки й дума про процент,

А для пісень на «шрррум» настроїть ліру.

Який же я у біса декадент?* * *

Oй ти, дівчино, з горіха зерня,

Чом твоє серденько — колюче терня?

Чом твої устонька — тиха молитва,

А твоє слово остре, як бритва?

Чом твої очі сяють тим чаром,

Що то запалює серце пожаром?

Ох, тії очі темніші ночі,

Хто в них задивиться, й сонця не хоче!

І чом твій усміх —для мене скрута,

Серце бентежить, як буря люта?

Ой ти, дівчино, ясная зоре!

Ти мої радощі, ти моє горе!

Тебе видаючи, любити мушу,

Тебе кохаючи, загублю душу.

Грiє сонечко!

Усмiхається небо яснеє,

Дзвонить пiсеньку жайвороночок,

Затонувши десь в безднi-глубiнi

Кришталевого океану .

Встань,

Встань, орачу! Вже прогули вiтри,

Проскрипiв мороз, вже пройшла зима!

Любо дихає воздух леготом;

Мов у дiвчини, що з сну будиться,

В грудi радiсно б'єсь здоровая

Молодая кров,

Так i грудь землi диха-двигаєсь

Силою дивною, оживущою.

Встань, орачу, встань!

Сiй в щасливий час золоте зерно!

З трепетом любовi мати щирая

Обiйме його,

Кров'ю теплою накормить його,

Обережливо виростить його.

Сідоглавому

Ти, брате, любиш Русь,

Я ж не люблю, сарака!

Ти, брате, патріот,

А я собі собака.

Ти, брате, любиш Русь,

Як хліб і кусень сала, —

Я ж гавкаю раз в раз,

Щоби вона не спала.

Ти, брате, любиш Русь,

Як любиш добре пиво, —

Я ж не люблю, як жнець

Не любить спеки в жниво.

Ти, брате, любиш Русь,

За те, що гарно вбрана,-

Я ж не люблю, як раб

Не любить свого пана.

Бо твій патріотизм —

Празнична одежина,

А мій — то труд важкий,

Гарячка невдержима.

Ти любиш в ній князів,

Гетьмання, панування, —

Мене ж болить її

Відвічнеє страждання.

Ти любиш Русь, за те

Тобі і честь, і шана,

У мене ж тая Русь —

Кривава в серці рана.

Ти, брате, любиш Русь,

Як дім, воли, корови,—

Я ж не люблю її

З надмірної любови.Гей, брати! В кого серце чистеє,

Руки сильнiї, думка чесная,-

Прокидайтеся!

Встаньте, слухайте всемогущого

Поклику весни!

Сiйте в головах думи вольнiї,

В серцях жадобу братолюбiя,

В грудях смiливiсть до великого

Бою за добро, щастя й волю всiх!

Сiйте! На пухку, на живу рiллю

Впадуть сiмена думки вашої!

7. Коментар роботи студентів

8. Підсумок заняття: Письмове опитування

І. Виберіть один правильний варіант відповіді:

1.Роки життя Івана Франка:

а)1845 — 1900;в) 1855 — 1913;

б)1856— 1916;г) 1845— 1916.

2.Іванові Франку належать поетичні збірки:

а)«Пролісок», «З вершин і низин», «Досвітки», «Хуторна поезія», «Порвані струни»;

б)«Зів'яле листя», «Під сільською стріхою», «Хвилини», «Давнє і нове», «Хуторна поезія»;

в)«З вершин і низин», «Зів'яле листя», «Мій Ізмарагд», «Із днів журби», «Semper tiro»;

г)«Кобза», «Зів'яле листя», «Досвітки», «Струни», «Каїн».

3.Головна тема збірки «З вершин і низин»:

а)оспівування чудової природи;

б)відтворення конфлікту героя з юрбою;

в)журба за втраченими днями, безнадія в житті;

4.До збірки «Зів'яле листя» входить лірика:

а)громадянська;в) пейзажна;

б)сатирична;г) інтимна.

9. Домашнє завдання

Перейти на сторінку номер:
 1  2 


Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»: