Сторінка
3
Продовжуючи традиції класичного вокалу, італійські педагоги, що працюють в естрадній галузі, приділяють суттєву увагу вільному володінню базовим компонентам співацької техніки: кантилені, витонченому філіруванню звуків наприкінці фраз, володінню широкою динамічною палітрою.
Зберігають свою значущість в підготовці італійських естрадних співаків і такі вимоги, як пружність досить активний рух губ, певна та усвідомлена позиція артикуляційного апарату, що відповідає тому або іншому голосному, причому це стосується і інтонування в пограничній зоні голосу та співу фальцетом.
Досвід роботи над формуванням вокально-естрадних навичок співака на початковому етапі навчання дає підстави стверджувати, що врахування методичних порад італійських методистів, застосування співацького досвіду кращих естрадних співаків Італії (Тотто Кутуньйо, Рікардо Фоллі та інших), сприяє формуванню у молодих виконавців якісних співацьких навичок. Так, у процесі впровадження експериментального дослідження в групі співаків, що навчалась на основі спеціально розробленої методики, у якій враховувались названі вище вимоги, якісні навички артикуляції та вокальної мови вдалось сформувати на протязі першого року занять у 91% досліджуваних. У той же час, в контрольній групі студентів, що навчались без використання спеціальних прийомів та методів, аналогічні результати були встановлені лише у 56%.
Таким чином ми дійшли висновку, що підготовка вокаліста-естрадника потребує врахування важливості проблеми техніки формування голосних та приголосних у різних артикуляційних «ситуаціях», в різних за структурою складах. Вона неможлива без усвідомленого ставлення самих виконавців до природи та специфіки вокального оформлення різних фонем у різних обставинах (фонематична структура слова, складу, звуковисотний та ритмічний малюнок, жанр та стиль твору, нарешті мова, на якій він виконується).
Оволодіння специфічними засобами естрадного вокалу потребує від сівака цілеспрямованої та активної роботи над звукоутворенням і артикуляцією, у тому числі – в характерних для поширених жанрів розважальної музики сполуках та ритмічних формулах, а також вміння варіювати їхнє артикуляційне оформлення у різномовних текстах.
Зважаючи на те, що італійська мова складає сприятливі умови для відпрацювання важливих та «вокально зручних» артикуляційних й інтонаційних навиків, на початковому етапі доцільно зосереджувати увагу на розучуванні, поряд із традиційними національними естрадними творами, нескладних італійських «естрадно-народних» пісень на мові першоджерела, з опрацюванням відповідних артикуляційних навичок.
Поєднання у своєму арсеналі одноразово техніки і класичного, і естрадного оформлення звуку можливе лише за умов свідомого та чіткого диференціювання різних засобів звукоутворення, прийомів співацької артикуляції та формування вмінь гнучко використовувати їх у процесі виконання різних за стилем творів.
Размещено на Allbest.ru