Сторінка
2
При розгляді теоретичних основ здоров'я слід виділити ряд найважливіших біологічних закономірностей людського організму. На основі яких, на думку Г. Апанасенка, P. Баєвського, Ц. Гурова, можливе кількісне вимірювання рівня здоров'я за окремими показниками: рівновага з навколишнім середовищем, широта адаптивних можливостей, функціональні резерви реагування на різні дії, рівень працездатності.
Проте, перерахованого вище явно недостатньо для оцінки здоров'я людини. «Адже цілісність – це не тільки єдність організму, це єдність організму і особи» (А.Г. Щедріна, 1996). Людина на шляху еволюції придбала сферу розуму. Тому, без урахування цієї суто людської властивості, уявлення про здоров'я людини буде неповним. Саме через сферу розуму слід шукати зв'язок здоров'я із способом життя. Отже, в цілісній оцінці здоров'я необхідно враховувати особистісні якості, які можуть бути представлені рівнем морально-вольових, ціннісно-орієнтованих і мотиваційних установок.
До І.Лісицин, А. Сахно приводять наступну класифікацію підходів до поняття «здоров'я»: 1) здоров'я – це відсутність хвороб; 2) здоров'я і норма – поняття тотожні; 3) здоров'я як єдність морфологічних, психологічних і соціально-економічних констант.
Вивчення даного поняття є найважливішим етапом в процесі валеологічної освіти, оскільки від того, що ми вкладаємо в поняття «здоров'я» залежить спрямованість у вирішенні питань профілактики, підтримки початкового рівня здоров'я, зміцнення його за допомогою корекції і розумної регуляції життєдіяльності, управління здоров'ям, профілактики передчасного старіння організму, конструювання здоров'я.
Таким чином, даючи визначення здоров'ю, більшість авторів розглядають наступні складові його цінності:
Соматичне здоров'я – поточний стан органів і систем організму людини, основу якої складає біологічна програма індивідуального розвитку, опосередкована базовими потребами, домінуючими на різних етапах онтогенетичного розвитку. Ці потреби, по-перше, є пусковим механізмом розвитку людини, а по-друге, забезпечують індивідуалізацію цього процесу.
Фізичне здоров'я – рівень зростання і розвитку органів і систем організму, його основу складають морфологічні і функціональні резерви, що забезпечують адаптаційні реакції.
Психічне здоров'я – стан психічної сфери, основу якого складає стан загального душевного комфорту, що забезпечує адекватну поведінкову реакцію. Такий стан обумовлений як біологічними, так і соціальними потребами, а також можливостями їх задоволення.
Етичне здоров'я – комплекс характеристик мотиваційної і інформативної сфери життєдіяльності, його основу визначає система цінностей, установок і мотивів поведінки індивіда в суспільстві. Етичним здоров'ям опосередкована духовність людини, оскільки воно пов'язане із загальнолюдськими істинами добра, любові і краси.
Розвиток вчення про здоров'я показав тісний зв'язок і змістовну близькість його з поняттям «Спосіб життя», який є видом життєдіяльності людей в матеріальній і нематеріальній (духовній) сферах і включає 4 основних категорії: «рівень життя» – економічна категорія, що представляє ступінь задоволення матеріальних, духовних і культурних потреб людини, «якість життя» – ступінь комфорту в задоволенні людських потреб (переважно соціальна категорія), «стиль життя» – поведінкові особливості життя людини, тобто певний стандарт, під який підстроюється психологія і психофізіологія особи (соціально-психологічна категорія) і соціально-економічна, – «устрій життя». Таким чином, здоровий спосіб життя – це, перш за все діяльність, активність особи, групи людей, суспільства, що використовують матеріальні і духовні умови і можливості на користь здоров'я, гармонії духовного і фізичного розвитку людини.
Отже, здоровий спосіб життя об'єднує все, що сприяє виконанню людиною професійних, суспільних і побутових функцій в оптимальних для здоров'я умовах і виражає орієнтованість діяльності особи у напрямі формування, збереження і зміцнення як індивідуального, так і суспільного здоров'я.
У зв'язку з вищевикладеним, необхідно з'ясувати, за допомогою чого формуються навики здорового способу життя і які якості людини є такими, що ведуть до дотримання принципів ЗСЖ.
Здоров'я людства взагалі і зокрема людини, що росте, – це проблема не тільки соціальна, але і етична. Як відомо, найбільш сенситивним періодом становлення особи є шкільний вік.
Саме у школі суб'єкти суспільства, що перебудовується, можуть черпати духовні і фізичні сили, шукати індивідуальні шляхи вирішення проблем становлення особи. Одним з таких шляхів є новий шкільний курс «Основи здоров’я», що представляє інтеграцію загальноосвітніх курсів на валеологічній основі, який покликаний сформувати профілактичне мислення орієнтоване на здоровий спосіб життя.
Програми акцентують увагу на утриманні наступних навчальних розділів стосовно дітей молодшого шкільного віку:
1) Вчимося в школі (Правильний режим дня. Якою повинна бути поведінка в школі. Взаємини вчителя і учня, що вчаться між собою. Навчання учнів навикам аналізу і контролю своєї поведінки в школі.);
2) Як доглядати за собою (Навчання правилам і навикам умивання і купання. Догляд за зубами. Догляд за руками і ногами. Перша допомога при порізах, ударах. Правила догляду за шкірою.);
3) Піклуємося про своє здоров'я (Чому людина хворіє. Що і як оберігає людину від хвороб.);
4) Як зробити своє життя безпечним (Загальні уявлення про безпеку. Правила безпечної поведінки. Перша допомога при загрозі життю та здоров’ю.);
5) Фізичний розвиток і рухомі ігри (Поняття про опорно-руховий апарат людини. Уявлення про гармонійний фізичний розвиток.);
6) Етичне виховання (Правила загальної поведінки.).
Проблеми структуризації валеологічного знання
Рівні життя і здоров'я в сучасних умовах – найважливіші критерії гуманітарного процесу. Такий підхід примушує розглядати здоровий спосіб життя як складну динамічну і функціональну систему, що характеризується сімейно-побутовою, комунікативною, суспільно-трудовою діяльністю, проявом фізичних і духовних здібностей людини в єдності і гармонії з навколишнім середовищем, природою, як природну основу людини. ЗСЖ не може відбутися без знань індивіда про себе, про ті закономірні зміни, які відбуваються в психіці і фізичному стані людини, про вплив цих процесів на інтелектуальний розвиток.
І.І. Брехман (1990) вважає, що чинниками, що впливають на здоров'я людини є спосіб життя; рівень культури; ієрархія потреб (здоров'я повинне займати перше місце в ієрархії потреб); мотивація (головна причина – в свідомості людини, в її психології); зворотні зв'язки, постійна оцінка, відмінність шкідливого від корисного; налаштування на довге здорове життя – суб'єктивна категорія, яка може мати значення важливого об'єктивного чинника здоров'я; навчання здоров'ю. У структурі валеологічного знання автор, окрім проблеми використання природних комплексів біологічно активних речовин і екології людини, приділяє велику увагу наступним чинникам: руховій активності, необхідній для нормального розвитку людини, харчуванню і використанню «ліків для здорових» (фармакологічних засобів профілактики).