Сторінка
3
У педагогіці є особистості, чий творчий доробок визначає виховання багатьох поколінь. Серед них - Василь Олександрович Сухомлинський - один із найвидатніших творців світової педагогічної думки, чия наукова спадщина є наріжним каменем вітчизняної теорії виховання.
У його працях розглянуто широкий спектр проблем, пов’язаних з вихованням підростаючого покоління. В.О. Сухомлинський стверджував, що «у хорошій сім'ї, де батько і мати живуть у злагоді, де панують тонкі відносини чутливості до слова, до думки і почуття, до погляду і найменшого відтінку настрою, у відносинах добра, злагоди, взаємної допомоги й підтримки, духовної єдності й щирості, довір'я і взаємної поваги батьків, перед дитиною якраз і розкривається все те, на чому утверджуються її віра в людську красу, її душевний спокій, рівновага . Якщо ця віра зруйнована, в дитячу душу вриваються трагедія, горе. Нема нічого небезпечнішого для сім'ї, для школи, суспільства, ніж дитина - стражденна, нещасна - на руїнах своєї віри».
Видатний педагог був упевнений, що порушення психологічного контакту з дорослими, з найближчими, найдорожчими людьми найгостріше переживають підлітки, які починають усвідомлювати суперечності в житті дорослих: « .Підлітковий вік - це надзвичайно важливий період становлення громадянина, період, коли світ турбот, тривог, хвилювань, трудів і сподівань Батьківщини входить у людське серце особливо бурхливо і яскраво. І від того, що саме увійде в серце наших дітей у цей період, залежить, якими людьми стануть вони .».
Педагогічна наука має знайти сучасні підходи для збереження найліпшого з педагогіки традиційної української родини, подати дійову допомогу проблемним сім'ям, підтримати і зберегти психолого-педагогічно вразливих і незахищених дітей та підлітків, оскільки «у деяких сім'ях батькам зовсім байдуже, що роблять, чим займаються діти, ким вони стануть у майбутньому. Моральні вади, що панують в цих сім'ях, завдають глибокої травми дітям, їх треба відгородити від потворного впливу середовища, оточити атмосферою чесності, правдивості, людяності.
Поради, як розв'язати багато із зазначених проблем, знаходимо в педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського, чиї погляди на сімейне виховання постійно збагачувалися, поглиблювалися і сьогодні не втрачають своєї значущості й актуальності.
Василь Олександрович умів бачити найтиповіші вади сімейного виховання.
Однією з найшкідливіших і, на жаль, найактуальніших на сьогодні вад є, за його висловом, споживацький характер способу життя багатьох дітей. Деякі батька, вважаючи, що їхній найголовніший обов'язок - працювати лише для щастя своїх дітей («нехай хоч діти не зазнають того, що зазнали ми»), насправді, створюють цим умови, коли діти виростають, не знаючи ні в чому нужди, не знають обов'язків і ні за що й ні перед ким не відповідають. Радість споживання матеріальних і духовних благ - ось чим живе багато дітей, писав В. Сухомлинський. Це призводить до дуже небезпечних наслідків - марнотратства, спотворення людської особистості, паразитичного способу життя, до появи «малих негідників», до важковиховуваних особистостей.
Переконливою є й думка про те, що важка дитина - це маленька людина, в якої через усілякі причини виникають відхилення в моральному й розумовому розвитку. «Найголовніше, чого не вистачає важким дітям у сім'ї, - це людської турботи, ласки, доброти. Байдужість і егоїзм батьків роблять їх жорстокими, калічать дитячу душу».
Важка дитина, був упевнений В.О. Сухомлинський, - це дитя пороків батьків, зла сімейного життя; це квітка, яка квітує в атмосфері безсердечності, неправди, обману, презирства до людей. Всі без винятку важкі діти - це діти, «які в рідній сім'ї відчувають, що вони нікому не потрібні - ні матері, ні батькові. Або ж відчувають, що батько завдає матері великого горя, і мама каже: нема в світі правди, нема нічого святого. Вони, ці діти, не знають людських радощів, і в цьому їхня трагедія, моральне нещастя. Вони не знають ласкавих обіймів, засинають вони з тривожною дитячою думкою про свої образи й біль та здригаються уві сні».
Кінець кінцем аморальна поведінка дорослих, потворний сімейний побут і негативні внутрішньо-сімейні взаємини роблять дітей важкими. Діє комплекс причин, дитина випадає зі сфери виховання одразу в багатьох ланках і потрапляє до зони активних негативних впливів. Дитина стає педагогічно занедбаною. Цей термін, яким послуговується сучасна педагогіка, надзвичайно точно відображає місце таких дітей у системі виховання.
Що ж робити, як допомогти дитині, підліткові з проблемної сім'ї?
Видатний педагог обґрунтував педагогічні умови, за яких тільки й можливе досягнення виховної мети: «Найголовніше, що треба утвердити в душі дитини, яка бачить у сім'ї неправду, брехню, лицемірство, - це віру в людську красу, торжество добра, справедливості. Дитина, серце якої доторкнулося до темних сторін життя і затремтіло в розгубленості, повинна переконатися, що світлого, красивого, правдивого, життєрадісного в житті незрівнянно більше, ніж темного й потворного і що боротьба за людську красу дає величезне щастя . Я глибоко переконаний, наскільки важлива для важких дітей проста людська бесіда, в якій би дитина відчула, що вихователь ставиться до неї, як до рівної людини, ділиться своїми думками і почуттями».
В.О. Сухомлинський радив вдумливо, уважно, терпляче досліджувати, вивчати розумовий, емоційний, моральний розвиток підлітка, шукати й знаходити причини, за яких дитина стала важкою; застосовувати такі виховні впливи, які б ураховували складність і особливість індивідуального світу людини, всіляко унеможливлювали грубощі, приниження, покарання, оскільки «якщо дитина зазнала потрясіння, пов'язаного з покаранням, в її душі послаблюються внутрішні сили, які самою людською природою призначені для самовиховання. Чим більше покарань і чим вони жорстокіші, тим менше самовиховання.
Покарання, тим більше, якщо справедливість його сумнівна (а саме так і є в переважній більшості сімейних конфліктів), огрублює людську душу, оздоблює її. Людина, яка зазнала покарань у дитинстві, в підліткові роки не боїться ні дитячої кімнати міліції, ні суду, ні виправно-виховної колонії». До того ж «покарання не є чимось невідворотним. Потреба в покаранні не виникає там, де панує рух взаємного довір'я і теплоти, де дитина змалку тонко відчуває поруч із собою людину - з її думками й переживаннями, радощами і горем; де з перших кроків свого свідомого життя дитина вчиться керувати своїми бажаннями».
Василь Олександрович дійшов висновку, що немає такого становища, яке можна було б вважати безнадійним, немає дитини, яка б не піддавалася педагогічному впливу. Яким би педагогічне занедбаним не був підліток, він не безнадійний, а лише вимагає особливого підходу, уваги, терплячості, душевної теплоти.
Особливо впливає на важких учнів, вважав великий педагог, слово. «Ми, - писав він, - надаємо дуже великого значення тому, щоб моральна ідея, розкрита перед розумом і серцем вихованця в яскравих, хвилюючих словах, живих образах, пробуджувала глибокі морально-естетичні почуття».