Сторінка
12
Під час гри на різноманітних ударних інструментах, відтворюючи лише одну ноту на фортепіано чи інших висотних інструментах, дитина засвоює ритмічні закономірності, елементарну динаміку, перший ігровий рух, набуває навик спільної гри в ансамблі.
Кожен педагог повинен визначати масштаби використання музичних інструментів відповідно до конкретних умов, з врахуванням власних професійних можливостей.
Головне – навчити дитину визначати певні ритмічні та метричні співвідношення шляхом практичних дій. Це веде до формування осмисленого сприйняття музики, а потім і до розвитку вищих процесів мислення. Комплексна музична діяльність школярів із застосуванням ударних інструментів та інструменту, на якому грає педагог, допомагає цілісному сприйняттю музики, яка виконується.
Кожна дитина, перебуваючи в складі групи, повинна навчитися виконувати свою партію, що в подальшому полегшить її участь в колективній діяльності.
Створюючи ритмічні супроводи, потрібно завжди бачити кінцеву мету: підкреслити характер твору, його структуру, жанрові особливості, контрастні зміни. Слід стежити за тим, щоб гра з шумовими ефектами не перетворювалась в самоціль. Потрібно спонукати дітей прислухатися до музики, грати виразно, оцінювати результати своїх зусиль.
Отже, музично-ритмічне виховання – це процес, направлений на організацію рухової активності дітей, виховання певних ритмічних навичок, усвідомлення учнями естетичної виразності ритму як елемента музичної мови.
Основою музично-ритмічного виховання будемо вважати:
рух під музику,
гру на простих інструментах,
зв’язок із структурою і римами поезії, з мелодико-інтонаційною вимовою слова та характером його звучання.
Використання музично-ритмічних вправ на уроках музики в початкових класах та позакласній виховній роботі.
Ритмічне чуття слід виховувати в учнів вже з перших уроків у 1-у класі. Спочатку учні повинні навчитись відчувати, а потім відтворювати ритмічну пульсацію. Такі навички слід розвивати на конкретному музичному матеріалі: перед виконанням знайомої пісні, вчитель пропонує дітям одночасно зі співом відзначати (проплескувати чи простукувати по парті) найбільш наголошені долі. Для прикладу можна навести цокання годинника, крокування солдат на параді тощо.
Спостереження показали, що діти краще сприймають не дроблення довгих тривалостей, а збільшення коротких. Тому «ознайомлення з тривалостями звуків бажано розпочинати з восьмих і четвертних, що відповідає руховій активності дітей. Зіставлення четвертних і половинних тривалостей на початковому етапі музичного навчання менш вдале».
Крім того, як помітив К. Чуковський, у багатьох дитячих лічилках, дражнилках однаковий метро-ритм – хорей (чергування наголошеного і ненаголошеного складів). Очевидно, він найближчий до біологічних ритмів дитини. Через те, ознайомлення з метро-ритмом слід починати з дводольного розміру.
З довгими та короткими звуками учнів можна ознайомити за допомогою нескладної поспівки (див. дод. А1). Пропонуємо дітям проспівати й відтворити її ритмічний малюнок (двома пальцями правої руки по долоні лівої).
Учитель: Якщо ми уважно послухаємо, то почуємо, що звуки в цій поспівці неоднакові: одні тягнуться довше, а інші…як? швидше, наче коротші. Давайте спробуємо кожний музичний звук зобразити рисочкою: довгий звук – довгою рисочкою, короткий – меншою. Спочатку це зробимо в повітрі, а потім хтось намалює на дошці.
Протягом кількох уроків діти виконують аналогічні вправи (повітряні диктанти) на прикладі різних пісеньок.
Учитель: Довгі звуки наче крокують, а короткі біжать. Давайте так і заспіваємо.
Діти співають, дивлячись на графічний малюнок:
Можна «мандрувати» двома пальцями рук по парті відповідно до ритмічного малюнка пісні, яка поступово ускладнюється: добираємо поспівки з різним поєднанням восьмих і четвертних тривалостей у розмірі дві четверті.
Учитель: Раптом одного дня рисочки сказали: «Діти, ви гарно співаєте, але ми погано чуємо лежачи. Чи не можна нам підвестися, щоб краще вас чути?» Дозволимо рисочкам підвестися? А хто може це намалювати?
Хтось із дітей малює на дошці, а всі інші в повітрі.
Учитель: короткі рисочки промовили: «Ми маленькі, боїмося дощику. Чи не можна нам ходити під парасолькою і по двоє, щоб не загубитися? » Хто може це намалювати?
Новий варіант графічного моделювання ритмічного малюнка знайомої поспівки має такий вигляд:
Протягом двох-трьох уроків можна пропонувати дітям різні способи засвоєння знайомих поспівок:
дивлячись на графічне зображення ритмічного малюнка, простукати його й проговорити на ритмосклади «крок» і «бігай»;
промовити словесний текст, одночасно простукуючи ритмічний малюнок;
проспівати мелодію зі словесним текстом, відтворюючи пальцями ритмічний малюнок;
зіграти поспівку на одному з дитячих музичних інструментів.
Учитель: Одного дня рисочки перетворились на дзвоники: довгі – на великі, короткі – на малі. А чи знаєте ви, діти, що стало з музичними звуками? Вони одразу ж стали дзвониками. Великий дзвоник співає так: «дон», а маленький так: «ді-лі, ді-лі». Спробуймо й ми так заспівати, як дзвоники (показує на малюнок).
Знайомі пісеньки розучують за ритмоскладами «ділі-ділі-дон».
Доцільність використання ритмоскладів «бігай-крок» у тому, що вони дуже конкретні за своїм значенням, це допомагає дітям зрозуміти співвідношення тривалостей звуків. Проте бажано швидко перейти на ритмосклади «ділі-дон», оскільки вони зручніші для вокалізації. Горизонтальні рисочки легше асоціюються з тривалостями звуків, вертикальні допоможуть підготувати школярів до освоєння нотного запису.
Пояснюючи половинні звуки, вводимо «дуже великий дзвін» – «до-он».
Існує думка, що використання ритмоскладів не виправдане, оскільки неможливо встановити асоціативний зв’язок між звуковим забарвленням складу і його тривалістю. Але коли тривалість має свою назву, то в свідомості учня звукова протяжність пов’язується з цією назвою. Створюються ритмічні стереотипи, що значно полегшує читання ритмічного запису без звернення до відліку часток.
Найчастіше заперечення ритмоскладів пов’язується з тим, що ритм різної за змістом музики читається однаковими ритмоскладами, нейтральними до «живої» музики, позбавленими її характерності.
Л. Баренбойм зазначав у зв’язку з цим, що виразність музики цілком можна передати характером вимови ритмоскладів: відповідно до музики вони можуть вимовлятися голосно або тихо, рішуче або м’яко, ласкаво або тривожно тощо.
Коли учні впевнено орієнтуватимуться у визначенні на слух різних тривалостей, у просторово-руховому й графічному моделюванні ритмічного малюнка розучуваних поспівок, слід сказати їм про назви тривалостей в теорії музики.
Для закріплення понять про тривалості звуків рекомендується вивчити вправу «Годинники» (див. дод. А3). Бажано, щоб вправу діти співали по нотах. Виконувати її можна в різних варіантах: