Сторінка
2
„Пора сподівань" - є ключем до всього задуму серії романів „Чужі і брати", присвяченої життю англійського суспільства першої половини ХХ століття. У „Порі сподівань" автор змальовує дитячі та юнацькі роки Льюїса Еліота, розповідає про мрії й прагнення свого героя, який виріс у провінційному містечку в незаможній родині й щосили намагається вийти в люди. Простежуючи його складний, суперечливий шлях, стосунки з матір‘ю, друзями, коханою дівчиною, Ч.С. Сноу цікаво, з психологічними тонкощами показує, як середовище, що оточує людину, формує її характер.
Конфлікт роману „Пора сподівань" підпорядкований ідеї самовизначення молодого героя, поступового формування його особистості. Історія одного юнака з провінції, що долає життєві перепони і знаходить свій шлях у житті, набуває значного поширення в англійській прозі ХХ століття. Так само, як і Г. Уельс, А. Бенкет, С. Моем або А. Кронін, Ч.С. Сноу будує в „Порі сподівань" лінійний циклічний сюжет, кожен етап якого зумовлений впливом конкретних подій на свідомість Еліота як і в класичному „романі виховання”, в цьому творі зображено формування героя в сім‘ї, вплив на нього своєрідних „наставників” - палкого ідеаліста Джорджа Пассанта і досить земного та практичного Джека Коутері. Моральні принципи Еліота, його духовні цінності зазнають випробування буденністю провінції і звичаями столичного ділового світу, дружбою й коханням. Змінюються обставини, змінюються і якість риси характеру Еліота, але постійним лишається його кредо - домогтися успіху: „Я хочу, щоб про мене знали. Ненавиджу сіре, безбарвне животіння. А якщо зазнаю невдачі, то не шукатиму ніяких виправдань. Казатиму, що в усьому винен я сам.
Ніби контрастом до цієї бравурної програми молодого честолюбця звучить гіркий самоаналіз Еліота в кінці роману: „Я раптом згадав про те, з якою сміливістю кидав тоді виклик майбутньому. Я пристрасно мріяв про кращий світ, а зараз ішов нещасливий тисяча дев‘ятсот тридцять третій рік. Я мріяв про славу, а вибивався лише в другорядні адвокати. Я мріяв про кохання, а виявився зв‘язаний на все життя з жінкою, яка ніколи не любила мене й висушила мою любов".
Перед нами характерні мотиви втрачених ілюзій, але звучать вони по-іншому, порівнюючи з класичним, „бальзаківським" трактуванням. Звичайно, головною причиною розчарувань молодого героя в суспільних ідеалах і власних можливостях була невідповідність між суспільством та моральними запитами й соціальними потребами людини. Елементи такого, різко критичного осмислення теми є в „Порі сподівань": згадаймо типи провінційних буржуа, формалістичну процедуру іспитів на звання адвоката. Звичаї контори Герберта Гетліфа й відчайдушні спроби Еліота пробитися без зв‘язків і капіталу в лондонський юридичний світ. І все ж історія становлення Еліота - не так бальзаківський „роман кар‘єри”, як продовження лінії Флобера в зображенні „виховання почуттів".
Творці цього типу західного роману, як колись і Г. Флобер у „Вихованні почуттів", звертаються до „середнього героя". Еліот у Сноу, так само, як і герой Г. Гріна, Дж. Стейнбека, Дж. Апдайка, М. Фріша та інших сучасних реалістів, - людина не видатна. Тим вірогідніші і точніші висновки письменника про духовні закони часу, якщо шлях до їхнього розкриття лежить через типове, повсякденне. Льюіс Еліот розумний, здібний, працьовитий, але далеко не геніальний; свої перемоги і поразки він недарма називає однаково - „незначними". Еліот чуйний, уважний, скромний. Саме ці якості викликають симпатії ще в першій „дитячій” частині роману. Розумний і вразливий хлопчик щиро переживає приниження сім‘ї після батькового банкрутства. Люблячий і уважний син, Еліот розуміє і поділяє надії матері, щодо його майбутнього. Хлопчик відчуває вдячність батькам, сум, біль зневаженої гідності, але він ще не здатний перейнятися болями іншого. Навіть перед смертю матері Еліот не спроможний подолати свою внутрішню відчуженість, надихнутися силою її мрії, відповісти серцем на її почуття.
Стосунки Еліота та його матері вводять у роман тему егоцентричної любові - адже саме так Ліна Еліот любила свого старшого сина, і так любитиме Льюіс свою майбутню дружину, Шілу Найт.Ч.С. Сноу надавав велике значення цій сюжетній колізії, а образ Шіли вважав одним з кращих у всій серії. Вісім років служіння психічно неврівноваженій жінці, готовність вибачити її вибрики, терпіти муки фізичні й духовні, здається заперечують егоцентризм почуття Еліота до Шіли. Але жорстоке втручання Еліота в її долю, зумовлений цим розрив Шіли з Х‘ю виявили себелюбне, власницьке начало в почутті Еліота. Він подолав опір Шіли, проте їхній шлюб тільки продовжив його страдницьке „виховання почуттів".
Що ж постає у фіналі твору - апогей духовного розвитку героя, чи його крах, велика душевна перемога чи тотальна поразка? Лише тепер Еліот до кінця пізнав себе й по-справжньому зрозумів іншу людину. Примирення з Шілою означає для нього довічне ув‘язнення, і все ж він подумки розмірковує: „Мене не полишала надія . Я не заплющував очі на правду життя. Я ніколи не зможу зняти з себе відповідальність за Шілину долю". Правда життя, відповідальність, надія. Всі ключові поняття гуманістичного кодексу Сноу зійшлися в короткому абзаці, і це означає, що симпатичний автору персонаж виборов право бути героєм у повному розумінні цього слова. Еліот житиме надією, дбатиме про себе і про інших, але керуватиметься правдою життя й не відступить перед тягарем відповідальності за те, що становить її сутність. Духовні завоювання „Пори сподівань" ще не раз перевірятиме життя, герою доведеться захищати їх словом і ділом, але це вже тема майбутніх романів про нього.
Розповідь про своє життя Льюіс Еліот починає з 1914 р. Сноу не ставить за мету прослідкувати зрілість свого героя. Задача письменника виявити ті основні моменти, які, назавжди запавши в дитячу пам‘ять, визначили поведінку і звички його персонажу на все життя.
Багато уваги в романі приділено відносинам Льюіса з матір‘ю. Жінка з дуже розвиненим честолюбством, вона тяжко переживає банкрутство чоловіка, виношує честолюбні плани, центральне місце в яких надається її старшому сину Льюісу. Мати любить сина, але її почуття мають дещо нав‘язливий характер. Це перший в циклі прояв теми егоїстичного кохання.
Почуття до Шейли стають перепоною на шляху працелюбного і здібного Льюіса. Відношення Льюіса до Шейли - це, з одної сторони, та ж романтична любов, яка прийшла на сторінки художньої літератури в ХІХ столітті. В той же час це різновидність егоїстичного, нав‘язливого кохання, що найгіршим чином впливає на людські відносини.
Трагічній історії Льюіса і Шейли присвячена більша частина „Пори сподівань". З першої ж зустрічі з Шейлою Льюіс відчуває потяг до неї, хоча знає, що вона холодна від природи. Ненатуральність їх відносин у тому, що Льюіс страждає і водночас отримує задоволення від того, що опікується своєю неврівноваженою нареченою (а пізніше - дружиною). Коли Шейла вперше в житті закохується, Льюіс, завжди такий порядний і принциповий, виявляється здатний навіть на підлість. Щоб не дати зблизитись Шейлі з Х‘ю Смітом, Льюіс відкриває йому очі на психічну неповноцінність Шейли. У зв‘язку з цим в циклі виникає, поки що в психологічному аспекті, тема влади над людиною: „ . Мене перенаповнювала радістю свідомість моєї влади, можливість відмітити, - усвідомлення, що я можу продиктувати свою жорстоку волю . Своїми словами я мстив за роки приниження, за те, що я не знав взаємного кохання".