Сторінка
4

Проблема формування соціальної активності на уроках трудового навчання в початкових класах

Сумлінні працівники відповідають другому рівню трудової активності. їхня трудова діяльність орієнтована на спільну мету. Але з почуттям відповідальності вони ставляться лише до "своєї" ділянки роботи. Ці учні вміють налагодити трудове співробітництво, легко встановлюють ділові контакти, проте їхня допомога товаришам виявляється головним чином у порадах, зауваженнях, тобто формах, не пов'язаних з практичними діями. Допомогу пропонують, як правило, лише тим, кому симпатизують. Особистий престиж для них є провідним мотивом участі в праці. Систематичні заохочення з боку дорослих, значно частіше, ніж в ентузіастів, можуть сприяти зародженню індивідуалістичних тенденцій. Це в свою чергу стримує розвиток почуття взаємної відповідальності.

Розвиваючи працелюбність у представників цього типу, важливо спрямовувати їхню увагу на досягнення спільної групової мети (класу, ланки), Не слід часто відзначати трудові досягнення таких учнів, бо це призводить до протиставлення їх іншим членам колективу і негативно впливає на розвиток ділових стосунків. До учнів з індиферентним ставленням до праці належать діти з середнім рівнем потреби праці, їх трудова активність орієнтована на епізодичний результат без належної оцінки власного внеску в загальну справу. Вони не прагнуть досягти мети, поставленої перед усією групою, і не переживають за її кінцевий результат. Головне для них - не бути серед тих, хто дістає зауваження від учителів, товаришів за несумлінне ставлення до трудових доручень. Постійно розраховуючи на допомогу, самі вони допомагати іншим не намагаються. Стосунки з товаришами та дорослими мають споживацький характер. Власний вклад у загальну справу вони нерідко переоцінюють, їхня самооцінка неадекватна.

Організовуючи трудову діяльність таких учнів, треба стежити за тим, щоб вони самі виконували доручену їм справу. Доцільно давати індивідуальні доручення і не включати в мікрогрупу ентузіастів, бо останні систематично "виручають" товаришів. Позитивно впливає на розвиток трудової активності таких дітей самостійне виконання завдань паралельно з роботою працелюбних учнів.

Ледарям властивий четвертий рівень трудової активності. Ця група учнів не виконує навіть мінімуму трудових доручень, проте вони ще переживають певні незручності від того, що їх можуть звинуватити в лінощах, і тому намагаються прикривати своє неробство "об'єктивними" причинами. Трудова діяльність їх дезорієнтована. Вони витрачають зусилля не на те, щоб досягти певних успіхів у праці, а на пошуки шляхів маскування неробства. Стосунки з товаришами не розвиваються ізольованими від групи, що займається суспільно корисною працею. Для представників цієї групи характерним є високий рівень домагань, завищена самооцінка. Включаючи таких учнів у колективну працю, учитель повинен конкретизувати її й добиватися того, щоб учень виконував свою частину роботи. Привчання учнів планувати свою роботу, порівнювати досягнуті результати з кращими сприяє розвиткові працелюбства.

Розвиток трудової активності учнів групи може гальмуватись у зв'язку з відсутністю елементарних трудових навичок, що добре засвоєні їх ровесниками. Боячись мати вигляд неспритних, некмітливих в очах своїх ровесників, такі учні уникають певних видів роботи. Це може перерости в звичку. При організації спільної діяльності не можна постійно звинувачувати їх у лінощах та невмінні, принижуючи тим самим гідність в присутності товаришів. Навпаки, своєчасна допомога дасть їм змогу брати активну участь у суспільно корисній праці.

Найнижчий рівень трудової активності у школярів з асоціальними тенденціями. Вони негативно ставляться до трудових обов'язків і не приховують такого ставлення. Таких учнів дуже мало, Негативне ставлення до праці найчастіше має тимчасовий характер. Іноді воно може бути зумовлене важким моральним станом учня.

На першому етапі трудової діяльності матеріальний результат праці для молодших школярів психологічно є другорядним, несуттєвим, вони прагнуть тільки зробити приємне старшим. Учні ще не володіють потрібними психічними властивостями для систематичної участі в роботі. У центрі їхнього психічного життя перебуває людина, а не сама праця. Зміна такого становища відбувається поступово - в міру привчання до роботи. Цей процес нестійкий: окремі трудові акти, що відзначаються високим емоційним напруженням, спрямованим безпосередньо на діло, можуть чергуватися з індиферентним ставленням до праці.

Відомо, що будь-яке завдання зумовлює, лише ситуативну активність дитини, обмежену часом його здійснення. У цьому - основна причина коливань процесу захопленості працею. Для підтримання емоційної стабільності учнів бажано орієнтувати їх на віддалену, перспективну мету трудової діяльності. їм потрібно усвідомлювати сенс не окремого трудового завдання чи доручення, а діяльності в цілому, пройнятися її значенням у зв'язку із своїми потребами, які можуть бути задоволені за допомогою особистої участі у ній.

Важливим джерелом емоційних переживань у трудовій діяльності молодших школярів є приклад дорослого. Його участь у дитячій праці і ставлення до неї стають предметом осмислення й оцінки учнів, Що позитивно позначається на процесі трудового виховання. Проте сказане не означає, що сама по собі участь дорослого у дитячій праці забезпечує позитивний виховний вплив. Його участь потребує психологічно правильної організації. Передусім слід визначити ступінь цієї участі: її частка має бути не дуже великою і не надто малою. Це має принципове значення, адже ставлення учнів до вчителя (вихователя) формується на основі його трудових показників, внаслідок чого підвищується загальне прагнення до трудової діяльності. Неприпустимо, щоб ефективність праці педагога була нижчою, ніж у школярів: якщо таке трапляється, губиться сама основа виховного наслідування.

Найдоцільніше, якщо дорослий трохи випереджає учнів у спільній праці. Усвідомлення вихованцями можливості наблизитися до. результатів педагога спонукає їх активно працювати. Успіх дорослого зумовлює у школярів позитивне емоційне ставлення до нього, впливаючи тим самим на безперервність та цільову спрямованість їхньої праці. У комплексі ці умови сприяють вдалому закінченню роботи дітей. Вони безмежно раді, що досягли показників учителя. У цей час йому слід теж емоційно зреагувати на успіх учнів, бо колективна радість посилює, бажання включитися в подальшу роботу.

Отже, у трудовій діяльності молодших школярів домінуючу роль відіграє їхня емоційна сфера. Лише на її основі розвиваються свідомість, розуміння потреби-працювати, виникає почуття обов'язку. Тому, здійснюючи трудове виховання учнів, педагоги зобов'язані створювати й підтримувати атмосферу психічного комфорту, за якого праця пробуджувала б у школярів бадьорість, радість, задоволення.

Праця має бути доступною. Непосильна праця породжує невпевненість учня у власних силах, небажання виконувати її. Якщо ж робота надто легка, не потребує певних зусиль, вона викликає зневажливе ставлення. Праця повинна ускладнюватися за методами її виконання і збільшуватися за обсягом у міру набуття школярем трудового досвіду. Учнів слід привчати завершувати почату справу, особливо у молодших класах .

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16 


Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»: