Сторінка
3
Індуктивний умовивід — це спосіб міркування від часткових суджень до загального. Формується він шляхом накопичення та аналізу конкретних даних, їх порівняння, виділення істотного, яке узагальнюється у визначенні.
Наприклад, судження:
—людина живиться;
—людина росте;
—людина дихає;
—людина рухається.
Умовивід: людина живиться, росте, рухається, дихає, отже належить до живої природи.
Дедуктивний умовивід — це спосіб міркування від загального до конкретного.
Наприклад, судження:
—усі предмети живої природи живляться, дихають, ростуть, рухаються;
—людина – дихає, росте, рухається, живиться.
Умовивід: людина належить до живої природи.
Умовиводи є основною формою опосередкованого пізнання навколишньої дійсності, тобто пізнання шляхом абстрактного мислення.
Як стверджують Т. Байбара, О. Біда, О. Скрипниченко, Н. Казанський та інші вчені усі логічні форми мислення: поняття, судження, умовивід — взаємопов'язані між собою і в процесі пізнання переходять одна в одну. Але поняття серед них є найбільш сталим і постійним, оскільки воно відображає не будь-які ознаки, зв'язки і відношення, а тільки істотні та загальні.
Як відзначав видатний психолог Л. С. Виготський: "Мислення завжди рухається у піраміді понять". В основі будь-якої думки лежить процес оперування поняттями. Тому всі поняття повинні бути не формально засвоєними (запам'ятовування термінів, визначень), а осмисленими у процесі активної пізнавальної діяльності. Адже поняття, судження, умовиводи — це результати мислительної діяльності, що складається з операцій аналізу і синтезу, порівняння і протиставлення, абстрагування і узагальнення, якими цілеспрямовано повинні оволодіти учні.
У свідомості людини знання (поняття) здатні поглиблювати свій зміст і розширювати об’єм, вони знаходяться у постійному розвитку. Але перш, чим знання (поняття) почне розвиватися, воно повинно бути утвореним, сформованим.
Утворення і розвиток знань (понять) може відбуватися стихійно або під керівництвом. Стихійний процес іде повільніше і може призвести до того, що у людини сформуються невірні знання.
Від чуттєвих сприймань і уявлень за допомогою мислення людина піднімається до розкриття суті предметів і явищ, тобто на вищий ступінь пізнання – до створення понять. В основі формування понять лежить шлях наукового пізнання – від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього – до практики.
Згідного такого підходу необхідно формувати у дітей загальні знання через конкретні, поодинокі. Такий підхід важливий стосовно молодших школярів, для яких характерне конкретне, образне мислення. "Такий хід навчання, - писав К. Ушинський, - від конкретного до абстрактного, від уявлення до думки є природнім і ґрунтується на психологічних законах .".
Поняття, як форма знань, відображає об’єктивний хід діяльності, внаслідок якої воно утворюється в свідомості людини, а саме:
- чуттєве сприймання;
- засвоєння або актуалізація уявлень про окремі об’єкти чи їх групи;
- розумова діяльність , спрямована на виявлення істотних ознак;
- узагальнення і словесне вираження сутності поняття;
- введення терміну, яким позначається поняття.
Відповідно до алгоритму діяльності щодо засвоєння понять, враховуючи вікові особливості молодших школярів, у педагогічній літературі виділяють такі етапи у формуванні понять у молодших школярів:
1. Мотиваційна і змістова підготовка до засвоєння природничого поняття. Актуалізація опорних знань.
2. Організація чуттєвого сприймання ознак, властивостей, властивостей предметів або явищ, формування уявлень про них або актуалізація раніше сформованих уявлень.
3. Організація розумової діяльності, спрямованої на виділення істотних ознак.
4. Забезпечення узагальнення і словесного визначення суті поняття, позначення його відповідним терміном.
5. Організація закріплення сформованого поняття шляхом репродуктивного відтворення його змісту.
6. Організація застосування засвоєного поняття у подібних і нових ситуаціях.
На першому етапі процесу формування природничих понять важливим є мотиваційна підготовка до засвоєння природничих знань. Навчально-пізнавальні (внутрішні) мотиви пов'язані з короткочасною зацікавленістю змістом поняття. Щоб діти активно включилися в роботу, їм варто усвідомити, для чого необхідно засвоїти це поняття, тобто мотив своєї діяльності. Реалізація мотиву здійснюється через визначення цілей. Однак цілі без мотиву не можуть визначити навчальну діяльність, оскільки мотив створює настанову до дії. Цьому сприятиме перетворення зовнішніх (суспільно-особистісних) мотивів у внутрішні (навчально-пізнавальні) та формування безпосередньо внутрішніх шляхом добору конкретних об'єктів, які викликають інтерес та позитивні емоції своєю новизною, незвичністю, доступністю для сприйняття.
Однак зауважимо, що мотиваційна діяльність не закінчується на першому етапі, а здійснюється протягом усього процесу формування природничого поняття.
На цьому етапі учитель також виявляє опорні знання учнів, які будуть використані на наступних етапах. Під час формування в учнів нових знань важливим є виявлення в учнів опорних знань. Якщо учитель не виявив в учнів опорні знання, то нове поняття, яке формується, завчається учнем. Будь –яка думка може бути засвоєна або зрозуміла лише тією людиною, у якої вона входить в склад її власного досвіду.
Оскільки об'єкти, що сприймаються, становлять чуттєвий досвід дитини, без якого неможливе теоретичне засвоєння знань, то другий етап є обов'язковим. Його завдання полягає в тому, щоб забезпечити свідоме сприймання учнями об'єктів і явищ природи (впізнати і назвати їх).
Це здійснюється шляхом попереднього добору і демонстрування об'єктів природи, які за змістом відповідають змістові того поняття, що формується. Їхні істотні ознаки незмінні, а всі інші контрастно відрізняються. У разі відсутності безпосередніх об'єктів сприймання використовується опосередковане сприймання їх ознак.
Коли у свідомості дитини є достатня кількість конкретних фактів, уявлень, то відбувається осмислення цього матеріалу в процесі розумової діяльності. Це проходить на третьому етапі. Його завдання — виділити істотні ознаки об'єкта природи, встановити взаємозв'язки і взаємозалежності між ними. Реалізацію завдання забезпечує виконання учнями пізнавальних завдань, в основі типології яких лежать прийоми розумової діяльності.
Сутність четвертого етапу полягає в тому, що в процесі осмислення істотних ознак поняття відбувається їх узагальнення, яке призводить до утворення поняття. При цьому здійснюється словесне визначення його суті та позначення відповідним терміном. Термін — це слово або словосполучення, що означає чітко окреслене спеціальне поняття будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя. Термін виконує дві функції: називає поняття і відображає його зміст. Без осмислення змісту поняття термін залишається для учня словом. Зауважимо, що в практичній діяльності вчителями дуже часто недооцінюється залучення дітей до формування визначення поняття, а також не проводиться робота над терміном як мовним об'єктом та його заучуванням молодшими школярами.