Сторінка
5

Роль колективу у формуванні особистості

Вихованець мусить задовольняти природну потребу в емоційно ком­фортному спілкуванні з ровесниками. Якщо вона не реалізується, то спостерігаємо таке негативне явище, як підвищення особистісної агресії.

2. Виховуючий вплив індивідуальності в класному колективі.

Міжособистісне учнівське спілкування через індивідуальність його

учасників (що зумовлює нерівномірність їхнього розвитку) може збагачувати життєвий досвід кожного вихованця у процесі різнопланової взаємодії, сприяти пізнанню себе й інших, створювати додаткові сфери самореалізації.

3. Мінімізація внутрішнього опосередкування міжособистісного впливу в класному колективі.

Особливістю суб'єкт-суб'єктної взаємодії в колективі ровесників є те, що виховні впливи здійснюються майже за повної відсутності внутрішнього опору, який блокує їх. У такій ситуації вихованець переважно позитивно налаштований щодо пропозиції, прикладу, вимоги свого товариша. І це в кінцевому підсумку може призвести до тих чи інших особистісних змін. Щодо впливу дорослого, то спостерігається певна протидія дітей, особливо у підлітковому віці, що пов'язано з прагненням їх до самостійності, до незалежності від дорослих.

4. Реалізація функції емоційного захисту в класному колективі.

У процесі розвитку особистоті потреба контакту в системі «вихова­нець—вихованець» присутня постійно, але особливо яскраво вона проявляється в тих випадках, коли батьки з якихось причин частково чи повністю «заперечують» дитину, коли інших дітей у сім'ї немає. У таких випадках для формування позитивної самооцінки та позитивої «Я-концепції» в цілому вихованцям необхідна ситуація успіху у відносинах між ними, яка сприяє їхньому особистісному розвитку, у зв'язку чим у суб'єкта з'являється відчуття «Я значущий», що сприяє підвищенню рівня емоційної захищеності особистості.

5. Наслідування як виховний механізм у класному колективі.

Взаємодіючи, члени класного колективу визначають один в одному значущі для себе якості, починають розуміти, що ці якості вони хотіли б перейняти шляхом наслідування.

Практично процес наслідування розгортається тоді, коли вихованець помічає в особистості свого ровесника щось таке, чого йому не виста­чає, чого він недоотримав у своєму індивідуальному розвитку.

6. Класний колектив як соціальне середовище самореалізації вихованця.

У кожної підростаючої особистості раніше чи пізніше з'являється потреба в самореалізації. Проявляється вона в прагненні до само­утвердження, самовіддачі особистості. Самоутвердження може виражатися як у суспільно корисній поведінці, прагненні усім сподобатися, так і в протиставленні своїх ціннісних орієнтацій іншим тощо. Реалізація важливої для особистості потреби в самоутвердженні немислима без спілкування з іншими, з ровесниками, яке розширює можливості її задоволення. Поряд з потребою в самоутвердженні у членів дитячого колективу проявляється і прагнення до самовіддачі через залучення до значущої для них соціальної спільноти. У процесі його реалізації вихованці отримують задоволення від усвідомлення того, що зробили для когось щось добре.

Взаємне оцінювання вихованцями один одного у своєму колективі, освоєння через наслідування особистісних якостей, потреба в самоутвер­дженні та її задоволення, прагнення до самовіддачі та його реалізація — все це приводить до пізнання школярами своїх можливостей і можливостей інших людей, до вироблення особистої позиції, формування позитивної «Я-концепції» через розвиток ідентичності особистості. Тим самим забезпечується найбільш ефективна її саморегуляція. Під час розгортання цього процесу вихованці створюють один в одного відчуття захищеності, що безумовно впливає на формування «Я-концепції».

Якщо саморегуляція здійснюється у невеликій групі, то її учасники не тільки успішно реалізують свої можливості й задовольняють потреби, зокрема у сфері спілкування, але й переносять спілкування у «вільні зони», в інші ситуації, вчаться самостійно ставити цілі міжособистісної взаємодії, обирати її засоби, корегувати її.

Ефективність міжособистісної взаємодії у класному колективі у ви­значених шести напрямах впливу на особистісний розвиток вихованців значною мірою залежить від гнучкості та цілеспрямованості педагогічного управління її процесом, яке з одного боку, допомагало б вихованцям підготуватися до цієї взаємодії і свідомо вступити в неї, а з іншого, сприяло б розвитку самого процесу взаємодії та підвищенню її ролі в особистісному розвитку дітей.

Здійснення виховання особистості в колективі у практичній роботі вчителя в ЗОШ

Деякі шкільні колективи м. Миколаєва працюють за методикою колективного творчого виховання, наприклад гуманітарна гімназія №2, загальноосвітня школа №50. Вони переробили методику колективного творчого виховання, пристосувавши до наших днів. І в цій якості вона своєчасна і вкрай потрібна.

Шкільний колектив — це складна система різноманітних за типами колективів і об'єднань. У шкільному колективі учень вступає в спілкування і взаємодію з багатьма дорослими, вчителями, школярами різного віку, що відкриває великі можливості для спільної творчої діяльності.

У цих школах досягнуто єдності дорослих і дітей різного віку. Спільно вирішувати завдання різних видів вони починають з 1 вересня, коли для розробки річного плану роботи збираються на "велику раду" керівники школи (директор, його заступники) і керівники учнівського колективу. І потім цілий рік дорослі й діти діють за виробленим спільними зусиллями планом. Тут скасовано цілу низку дитячих "посад без роботи". Замість старости працюють чергові командири, що обираються на певний період, їх наділено більшими повноваженнями, отже, вони несуть більшу відповідальність. Це дозволяє дітям бути як у ролі тих, які віддають накази (і відповідають за них), так і в ролі виконувача наказів. Щороку проводиться декілька комплексних колективних творчих справ. Гуманний, довірливий стиль стосунків, доброзичливість і емоційна щирість, без підкресленої учительської вищості, однакова зацікавленість І захопленість учасників — усе це максимально зближує дітей і дорослих, дає їм задоволення.

Для процесу становлення і розвитку дитячого колективу важливу роль відіграє атмосфера доброзичливості, довіри і поваги до особистості кожної дитини, емоційності й творчого пошуку, які панують у колективі; вибір різностороннього і творчого характеру діяльності коле­ктиву, різноманітність форм і видів цієї діяльності. Процес розвитку дитячого гурту вимагає постійного ускладнення і урізноманітнення видів діяльності.

Найефективнішою формою організації дитячого дозвілля є колективна творча справа (КТС), яку умовно поділяють на:

* експромт (пісні, ігри, концертні номери, бесіди тощо),

* мала творча справа;

* велика творча діяльність.

Прикладами КТС — експромту є:

— колективні пісні (із додаванням до них оригінальних невимушених рухів);

— ігри;

— концертні номери + ігри із аудиторією;

— бесіди на основі запитань-експромтів («Чому сьогодні поменшало сміття?», «Ти любиш манну кашу?» тощо).